Спецпроект

Альпіністи рятували музей Лесі Українки від сніжної глиби

Снігова глиба проломила дах музею Лесі Українки в Києві. Під загрозою опинилися автентична архітектура і цінні експонати. Купа снігу впала на музей з даху сусіднього будинку.

Про це повідомляє tsn.ua.

Снігова глиба в музей Лесі Українки потрапила в п'ятницю вдруге. Перша впала напередодні і її руйнівна сила була більшою.

Через падіння снігових брил утворилася дірка на горищі, через яку видно небо, а музейникам довелося рятувати старовинну будівлю та автентичну архітектуру тазиками, відрами і поліетиленом.

Над всіма експонатами більше доби нависала нова сніжна загроза. На даху сусіднього з музеєм будинку лежала спресована снігова глиба. У ЖЕКу просто розвели руками: кажуть балкон на верхньому поверсі - це приватна власність. А власник виїхав закордон.

МНСники вирішили, що в такій ситуації допоможуть лише скелелази. Погодилися ризикнути приватні альпіністи. Планувалося обережно роздробити сніжну брилу, щоб сніг не завдав ще більшої шкоди музею. Але як тільки альпініст ступив на дах, то купа частково розлетілася. Однак пощастило, що глиба розбилася на дрібні частинки, а не впала на дах всією масою. Решту альпініст все таки роздробив.

Музейники зітхнули з полегшенням. Залишається тільки відремонтувати дах. Покрівельників їм прислали. Ті кажуть, що за день тут не впоратися, але зроблять, що можуть.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.