АНОНС: лекція "Навіщо сучасне мистецтво класичному музею"

В рамках паралельної лекційної програми до проекту "Динамічний музей" Фонд Ріната Ахметова "Розвиток України" та Національний художній музей України запрошують на зустріч з Дмітрієм Озєрковим, керівником відділу сучасного мистецтва Державного Ермітажу (Санкт-Петербург, Росія), куратором проекту "Ермітаж 20/21".

Зустріч відбудеться 3 квітня 2013 року об 11:00 в Національному художньому музеї України

Адреса музею: вул. Грушевського, 6

Програма зустрічі:

10.30 – 11.00 – Реєстрація

11.00 – 12.20 – Лекція Дмітрія Озєркова на тему "Навіщо сучасне мистецтво класичному музею. Досвід Ермітажу"

12.20 – 13.00 – Дискусія. Модератор: Олеся Островська-Люта

13.00 – 14.00 – Спілкування та обмін думками за кавою

Виявляється, експозиція сучасного мистецтва в Ермітажі не завершилася Матіссом... У стінах музею з'явилося сучасне мистецтво в прямому сенсі цього слова.

Як сталося, що провідний світовий заповідник класичного мистецтва – Ермітаж – став територією для демонстрації творів сучасних митців та проведення резонансних арт-проектів? Як глядачі реагують на такі зміни і яким чином будується діалог з ними? Як формується постійна експозиція сучасного мистецтва?

Про ці та інші революційні зміни у житті Ермітажу, а також про скандали, братів Чепменів та Маніфесту – розмова з безпосереднім інспіратором та втілювачем трансформацій Дмітрієм Озєрковим.

Дмітрій Озєрков – керівник відділу сучасного мистецтва Державного Ермітажу (Санкт-Петербург, Росія), куратор проекту Ермітаж 20/21

Олеся Островська-Люта – куратор, арт-критик, керівник програм і проектів за напрямом "Культурне надбання" Фонду Ріната Ахметова "Розвиток України"

Попередня акредитація здійснюється за електронною адресою: education@namu.kiev.ua

Проводить акредитацію Анна Небеська, науковий співробітник відділу науково-просвітницької роботи НХМУ

Координатор від НХМУ – Марина Скирда, заступник генерального директора НХМУ з науково-просвітницької роботи

Дивіться інші лекції в рамках проекту "Динамічний музей":

"Музей - інструмент примирення суспільства". Лекція Ганса Мартіна Хінца

"Потреби та очікування публіки". Лекція Ксеркса Мазди

"Сучасні тенденції музейної справи". Лекція Давіда Лордкіпанідзе

"Куди прямують європейські музеї?". Лекція Міхаіла Ґнєдовского

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.