Спецпроект

Музей Американської кіноакадемії розробляє автор Центру Помпіду. ФОТО

До 2017 в Лос-Анджелесі з'явиться Музей Американської академії кіномистецтва. Новий Музей буде створений на базі вже існуючої забудови 30-х під назвою May Company building, що розташована на бульварі Wilshire.

Про це пише afisha.bigmir.net.

Проект розробив володар Прітцкерівської премії 1998 Ренцо Піано і архітектор Золтан Палі. На площі 27 тисяч квадратних метрів будуть розміщуватися виставкові простори, кінотеатри, навчальні центри. Планується, що в колекції музею будуть представлені роботи Лауреатів та номінантів Премії Оскар, більше 140 000 фільмів, 10 млн фотографій, 42000 оригінальних афіш, 10 000 робочих ескізів, реквізит, костюми, обладнання та технічні інновації і все, що здатне охарактеризувати історію розвитку кіноіндустрії.

Проект Ренцо Піано

Ренцо Піано - італійський архітектор, який разом з Річардом Роджерсом створив стиль хай-тек. Центральний його твір - Центр Помпіду в Парижі. У 80-х розробляв масштабні проекти реконструкції промислових зон Парижа, Мілана і Туріну. Спроектував Культурний центр імені Жан-Марі Тжібау в Нумеа (Нова Каледонія). Очолював проектування міжнародного аеропорту Кансай в Осаці (1994) і гігантського Музичного парку в Римі (2002), в 1997 р. спорудив будинок для амстердамського музею NEMO. У 1995 р. був удостоєний Імператорської премії, три роки потому Прітцкерівської премії.

Продюсер і мільярдер Девід Геффен вже перерахував 25 мільйони доларів на створення установи.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.