У ЧЕРВОНОГОРОДСЬКОМУ ЗАМКУ ОБВАЛИЛАСЯ ВЕЖА. Фото

У легендарному Червоногородському замку на Тернопільщині (під селом Нирків Заліщицького району) повністю обвалилася половина правої вежі.

Про це повідомляє 0352.com.ua.

"Ця вежа вже давно була розколота, там тріщина сягала десь 10 см, - зазначив голова Нирківської сільради Іван Безушко. - А тепер через дощі могла просісти земля і частина вежі повністю обвалилася. Якщо дивитися на фронтальну частину веж, то обвалу не помітно, однак якщо підійти ближче, то вже видно і осипане каміння, і лише половину вежі".

 Вежа після обвалу

За його словами, сільрада не могла опікуватися цією пам’яткою, оскільки у 2002 році  вежі було передано у власність Тернопільській єпархії Української автокефальної православної церкви.

"Але вони не є ефективними власниками, - зазначив голова. - За вежами, які залишилися від Червоногородського замку, не доглядали. І маємо результат".

Червоногородський замок - оборонна споруда, у першій половині XIX ст. перебудована на палац. Розташований в урочищі Червоне поблизу села Нирків Заліщицького району Тернопільської області, на пагорбі у петлі річки Джурин.

У Середньовіччя тут було місто Червоної Русі з дерев'яним замком, збудованим руськими князями. Після вигнання Золотої Орди з Поділля місто перейшло у володіння литовських князів Коріатовичів, які відбудували дерев'яний замок (XIV сторіччя). У 1538 році замок знищила спільна експедиція татар і молдован.

Вигляд у 2009 році

Після приєднання Поділля до польської корони (1434) Червоноград став королівським містом. На початку XVII ст. старостою Червоногорода був львівський каштелян Микола Данилович. На той час тут уже був мурований чотирикутний замок з вежами на кутах.

В 1648 році під час Хмельниччини замком оволоділи повстанські загони. 1672-го його здобуло військо турецького султана Магомета IV. Під час турецького панування замок був залишений мешканцями, а після їхнього повернення (1699) стояв розорений.

У 1820 році дві замкові вежі й частину будівлі було розібрано, дві інші вежі та стіни стали частиною спорудженого на замковому фундаменті палацу. Пізніше замість двох "занизьких веж" були збудовані вищі і об'ємніші у неоренесансному стилі.

До Першої світової війни палац мав вишукану терасу в італійському стилі та колонаду з шести кам'яних колон, був оточений великим ландшафтним парком із фонтаном.

 1930-ті роки. Фото: вікі

Під час Першої світової війни палац зазнав значних руйнувань, і його більше не відбудовували. Довершила руйнування Друга світова війна. У 1945 році тут відбувалися напружені бої між польськими силами самооборони, військами НКВД і повстанцями УПА.

Нині збереглися лише значно пошкоджені вежі.

Рештки палацу і весь ландшафтний комплекс вважаються одним з найзагадковіших і найромантичніших замків Тернопільщини.

Як відомо, у 2011 році зруйнувалася Нова (Велика) вежа замку в Кам'янці-Подільському.

Дивіться також інші матеріали за темою "Замки"

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.