В Інтернет викладено карти України (Русі) XVI-XVIII сторіч. ФОТО

З'явився сайт Vkrainа - мультимедійна онлайн-презентація, створена на основі приватної колекції європейських мап XVI-XVIII ст. Колекціонер оцифрував частину своєї колекції старовинних мап, що стосуються території сучасних українських земель.

"Запрошуємо розпочати подорож українськими землями, що в різні часи називалися європейцями Sarmatia, Rvssia, Rossia Rossa, Pays des Cosaques, Terra Cosacurrum, Vkraina, - йдеться на стартовій сторінці. - За сотні років їм вдалося зберегти свою ідентичність і об’єднатися в єдину велику та неподільну Україну, якою ми знаємо її тепер".

Онлайн-презентацію створено на основі приватної колекції Андрія Осадчука, члена правління компанії "Київстар".

Колекціонер надав компанії дозвіл на оцифрування частини своєї колекції, яка наразі налічує близько 200 оригінальних старовинних мап, що стосуються території сучасних українських земель.

 Стартова сторінка

XVI–XVIII ст. — золота доба розвитку нової європейської картографії. В цей час географічні карти мали не лише практичне застосування в освіті та військовій справі, а також відповідали за формування політичного, культурного, географічного образу держави та створювались як окремі мистецькі твори.

Вигляд меню

Кожна мапа — це особливий погляд європейців на територію тогочасної України з усім різноманіттям її поділу, кордонів і назв: від найдавнішого уявлення Птолемея про Сарматію до детального опису України на мапах французького військового інженера Ґійома Левассера де Боплана.

Адреса колекції карт - Vkraina.com.

На сторінках сайту розміщено 34 спеціально відібрані карти у чіткій хронологічній послідовності. До кожної карти колекціонер надав авторські коментарі, які об’єднуються у стислу історію картографування земель України XVI–XVIII ст.

Крім авторських коментарів, добре було би побачити і зауваження фахівців. Бо ось тут, приміром, коментар "Позначено Вишгород, але Києва немає" не відповідає дійсності

Інтернет-користувач може прослідкувати, як змінювалося європейське сприйняття формування, розвитку і статусу українських земель упродовж XVI-XVIII ст.

 Київ написано народною латиною - Chiovia

Колекція формувалася більше п’яти років, переважна більшість її предметів повернулася в Україну з Європи та США.

Дивіться також:

Малоросія - країна, яка не відбулася. КАРТИ

Оновлено веб-проект "Карти міст" - з оцифрованими міськими планами

Знайдено радянські карти 1980-х із планом атаки на Гельсінкі

Інші матеріали за темою "Карти"

Інші матеріали за темою "Інтернет"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.