Українське посольство не ремонтуватиме могилу капелана Армії УНР

Українське посольство у Варшаві відмежувалося від ремонту пам’ятника на могилі військового священика Армії УНР.

Про це повідомляє благодійний фонд "Героїка" з посиланням на лист від посольства України у Варшаві.

Прес-служба фонду стверджує, що в лютому цього року "Героїка" звернулась до посла України в Польщі Маркіяна Мальського з проханням вжити заходів щодо порятунку пам’ятника протоієрея Армії УНР Івана Джулинського, який похований на цвинтарі Варшава-Воля.

Ще у 2012 році у правому рамені хреста утворилась велика тріщина, яка загрожує руйнуванню всього пам’ятника.

 Могила митрофорного потоієрея Армії УНР Івана Джулинськог

У своїй відповіді на звернення "Героїки" посол зазначив, що амбасада ініціюватиме розгляд питання про ремонт хреста перед Радою охорони пам’яті, боротьби і мучеництва Республіки Польща, яка відповідає за місця пам’яті на території Польщі.

Водночас Мальський нагадав, що ремонт пам’ятника протоієрея Джулинського – компетенція Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Мовляв, туди і треба звертатися.

"Щорічно пан Посол відвідує цвинтар Варшава-Воля, аби віддати шану воїнам Армії УНР, які спочивають на цьому кладовищі. Пам’ятники на могилах українських військових – це "лице" держави Україна перед польськими військовими та українською громадою Варшави. Здавалося б, що пан Посол мав би як ніхто інший бути зацікавлений в тому, щоб "лице" держави, яку він представляє, виглядало гідно, а не розвалювалося на очах", – прокоментував ситуацію керівник благодійного фонду "Героїка" Павло Подобєд.

Дивіться також: "Екскурсія православним кладовищем "Воля" - цвинтарем Армії УНР. ФОТО"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.