Спецпроект

У центрі Черкас створять музей під скляним куполом

У центрі Черкас у старому аптечному підвалі, виявленому при прокладанні труб на розі вулиці Дашковича та бульвару Шевченка, мерія міста обладнає музей під скляним куполом.

Про це пише УНІАН.

В музеї будуть зібрані предмети побуту, якими користувалися жителі Черкас 100 років тому, археологічні знахідки тощо.

Під час прокладання водогону був виявлений фундамент старої будівлі. За інформацією істориків, тут 100 років тому стояла аптека, а в підвалах були розташовані склади. Підвали мають унікальні склепіння і просторі зали.

Після революції аптеку закрили. Пізніше будівлі знесли, а на їхньому місці з’явився сквер "Юність".

За словами завідувачки відділу археології Черкаського краєзнавчого музею Лариси Сиволап, виявлені вцілілі предмети дають уявлення про побут людей, які жили в Черкасах приблизно 100 років тому. На цьому місці краєзнавці виявили деталі кахляної печі – фрагменти коробчастих кахлів. Серед знайдених коробчастих кахлів є карнизні та лицьові, які нині виставлені в експозиції Черкаського обласного краєзнавчого музею.

У мерії зазначають, що у світі вже давно використовують скляні куполи, щоб продемонструвати різноманітні експонати музеїв. Подібні музеї існують в Одесі на Приморському бульварі, де було виявлено залишки грецького поселення VI-V ст. до нашої ери. Музей археології під скляним куполом діє у Євпаторії в місцевому краєзнавчому музеї.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.