В Ужгороді під побілкою знайшли портрет імператриці Марії Терезії. ФОТО

У приміщенні єпископської резиденції в Ужгороді відновлено унікальну мистецьку пам’ятку, про існуванні якої досі взагалі не було відомо – настінний розпис з ілюзорним бароковим живописом донедавна "приховував" шар побілки.

Раніше в цьому приміщенні діяв читальний зал університетської бібліотеки. Сьогодні ж тут відновлено консисторіальний зал резиденції, повідомляє Zaholovok.com.ua.

При ремонтних ремонтах, які проводить єпархія після повернення приміщень у її розпорядження, і були виявлені розписи. Віднайшли їх у той момент, коли почали знімати забіли шпателем.

Як розповів Михайло Приймич, член Мистецької ради при єпархії, Закарпаття практично не має подібних монументальних розписів кінця XVIII століття, тому знахідка для мистецтвознавців та загалом громадськості особливо цінна.

Подібні розписи можна побачити тільки у святилищі кафедрального собору та у кількох дерев’яних церквах.

 

Альсеко — це так званий живопис по сухому. Наразі віднайдені елементи у консисторіальному залі відчищені, закріплені і відтоновані. Реставраційні роботи здійснювали фахівці кафедри реставрації Національної академії мистецтв.

У консисторіальному залі, як відомо, вирішуються основні питання єпархії. Тут засідає і дорадчий орган, що діє при єпископові.

Віднайдене зображення — це здвоєні колони з карнізами, вазонами у нішах, а склепіння має композицію, яку можна назвати "Апофеоз Марії Терезії".

Фото Габріелли Руденко

"Крім того, маємо документ, який засвідчує договір між єпископом і художником Матіасом Де Бінге, який походив з Тріра (південна Німеччина). Але що саме він виконував, достеменно не відомо", - зазначив Приймич.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.