Спецпроект

На Донбасі музейники відроджують приз Паші Ангеліної

У Старобешівському районі Донеччини повним ходом йде підготовка до 80-річчя з дня заснування першої в Радянському Союзі жіночої тракторної бригади.

Про це пише donbass.ua.

Так, у музеї-меморіалі Парасковії Ангеліної пройшла тематична конференція, а депутати райради на черговій сесії прийняли рішення відродити традицію вручення призу імені землячки. Колись цей приз вважався досить престижним, але з розвалом Союзу його історія перервалася.

З цього року приз буде знову вручатися по завершенні польових робіт кращому сільгосппідприємству району. Зараз його виготовляють за зразком, який є одним з головних експонатів музею. Він являє собою білу керамічну вазу, розписану під гжель, із зображенням трактора зразка початку двадцятого століття.

Парасковія Ангеліна народилась у селі Старобешеві у родині селянина-батрака - понтійського грека - Микити Ангеліна. Ще на початку колектівізації Паша Ангеліна однією з перших серед жінок оволоділа новою технікою і протягом 26 років очолювала тракторну бригаду.

Була ініціатором соціалістичного змагання механізаторів за високі врожаї, високопродуктивне використання техніки, зниженя собівартості тракторних робіт.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.