Спецпроект

В американському містечку відкриється Музей Олександра Солженіцина

Містечко Кевендіш в штаті Вермонт (США), відоме тим, що тут, після позбавлення радянського громадянства, протягом 17 років проживав Олександр Солженіцин, хоче відкрити у себе постійно діючу експозицію, присвячену своєму найзнаменитішому громадянину, російському письменникові і лауреату Нобелівської премії.

Про це пише tourprom.ru. 

За словами глави Муніципалітету Річа Свека, таким чином влада "хоче познайомити людей, мало знайомих з особистістю і творчістю Солженіцина, з його роботами, світоглядом і досягненнями". Не останнє місце в цьому списку займає його насичене подіями (часом трагічними і небезпечними) життя письменника і людини. Голосування з питання відкриття музею Солженіцина в будівлі старовинної церкви підтвердило бажання городян (а це 1400 особи, що проживають в Кевендіш) підтримати ідею влади.

У 1970 році за роман "Архіпелаг ГУЛАГ", в якому Солженіцин описав жахи сталінських таборів, автор був удостоєний Нобелівської премії в галузі літератури. За чотири роки він був позбавлений радянського громадянства і висланий з країни. У 1977 році письменник оселився у тиші Кевендіш. У 1994 році, коли Радянського Союзу вже не існувало, він повернувся на батьківщину, де і помер в 2008 році у віці 89 років.

Посівши посаду міського голови у 1988 році, Свек дуже розраховує збагатити експозицію письмовими джерелами і відеоматеріалами, в тому числі в інтерактивному форматі. "У нашому розпорядженні є вдалі відеозаписи, що описують життя Олександра Солженіцина, в тому числі під час перебування у Вермонті".

За його словами, виставка народилася "на стику двох прекрасних ідей". Одна з них - зберегти і відродити церкву, в якій давно не ведуться служби, так що вона поступово занепадає. Друга - віддати належне Солженіцину і розповісти про його життя в Кевендіш. Що стосується церкви, то її будівля була побудована в сорокові роки 19-го століття. Нинішній її власник, унітаріанська універсалістська асоціація Вермонта і Квебека, готова передати його у власність міста з урахуванням результатів референдуму та за умови, що воно буде відреставровано і буде "використовуватися в добрих цілях".

У Музеї Олександра Солженіцина (його відкриття намічене на наступний рік) розмістяться фотографії, передані в дар експозиції жителями Кевендіш. Планується проведення екскурсій, зустріч з очевидцями. Про це в інтерв'ю радіостанції Vermont Public Radio (VPR) розповіла керівник місцевого краєзнавчого товариства Марко Колфілд, яка розраховує також і на допомогу сім'ї письменника. Відомо, що в місті у них до цих пір зберігся свій будинок. "Напевно у них є фотографії та речі Олександра Солженіцина, які б значно збагатили експозицію, підвищили її значимість. У цьому сенсі їх допомогу в створенні виставки важко переоцінити", - сказала вона в інтерв'ю VPR.

Відомо, що після прибуття в 1977 році в це американське містечко, Солженіцин вважав за краще вести на подив замкнутий спосіб життя. У тому ж році, на зустрічі в мерії, письменник пояснив городянам, що вибрав Кевендіш, бо не любить "великі міста з їх недолугою суєтою", а Кевендіш полюбився йому "невигадливим плином життя і простодушністю його мешканців". "Мені до душі сільські картини і клімат, в якому переважає довга зима і сніг, який повертає мене подумки в Росію", - сказав тоді Солженіцин жителям Кевендіш, вибачившись перед ними за своє прагнення до "ув'язнення", ще вірніше за те, що у людей склалося про нього таке враження, хоча сам він усього лише хотів позбавити себе від настирливої ​​преси та незнайомої йому публіки, на зразок тієї, що перетворила на пекло його життя в Швейцарії, де він провів два роки, перш ніж перебрався до США.

"Періодично я читаю в газетах, що людей зачіпає або ображає паркан, яким я оточив свій будинок", - сказав Солженіцин під час тієї зустрічі в мерії. "Дозвольте мені пояснити свої мотиви. У моєму житті немає нічого, крім роботи. Це головна і єдина її складова. Специфіка ж цієї роботи в тому, що вона не терпить ні найменшого, навіть миттєвого втручання і перерви".

Треба сказати, що жителі Кевендіш напрочуд чутливо поставилися до прохань письменника. Коли черговий журналіст або турист навідувався в місто "в гості" до знаменитого городянина, вони робили все, щоб захистити його від настирливого і нетактовного втручання. "Перші кілька років від туристів не було відбою. І кожен звертався з одним єдиним питанням "а де тут живе Солженіцин", - згадував, спілкуючись з журналістами "Public Radio International" Скот Беміс в 2008 році, коли знаменитого письменника не стало. "Ми незмінно відправляли їх в прямо протилежному напрямку, та так, щоб їм не одну милю довелося пройти".

Але, як говорить Колфілд, туристи, цей невгамовний народ, і сьогодні приїжджають сюди, щоб хоч щось дізнатися про Солженіцина. І цей факт не в останню чергу переконав у необхідності відкриття експозиції, присвяченої російському письменнику. "Минулого літа у нас тут не просихає від туристів. Все з Росії, і всі як один хотіли більше дізнатися про Олександра Солженіцина", - сказала вона.

Теми

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.