Спецпроект

В одеській комуналці відкрився музей The Beatles

Одесит Тимур Ополінський, колекціонер символіки Beatles, відкрив музей групи в комунальній квартирі. Відвідування музею безкоштовне, але вхід відкритий тільки для шанувальників гурту.

Про це пише rockyou.kiev.ua.

Колекціонувати речі з символікою ліверпульської четвірки почав ще батько Тимура. У самого ж власника ексклюзивного зібрання це хобі з 7 років. Тепер дві кімнати комуналки заповнені речами, привезеними з різних кінців світу. Це платівки, диски, тексти пісень, плакати, фотографії, значки, прапорці, відеозаписи, книги, блокноти, ручки, попільнички, будильник, кружка і вино із символікою "бітлів".

Ціни на колекційні предмети можуть бути різними, і якщо остання покупка - футболка з зображенням бітлів - коштує всього 150 грн., то найдорожчий експонат коштує 1,5 тис. доларів. Тимур за ці гроші в Туреччині купив сертифікований позолочений зі шкіряним ремінцем наручний годинник англійського виробництва. На всіх деталях розкішного аксесуара, який зберігається в дерев'яному футлярі у вигляді гітари Джона Леннона, виведений відтиск Beatles.

Колекціонер з гордістю показує марку з портретом Джона Леннона, яку йому подарувала вдова музиканта Йоко Оно. "Уявляєте, я з нею говорив по телефону. До мого дзвінка головний бітломан СРСР Коля Васєчкін розповів Йоко, що я хочу відкрити музей. Після цього вона погодилася подарувати мені марку, хоча в світі їх залишилося всього 80 штук" - із захопленням говорить Тимур.

На стіні музею-квартири красується невелике, і як здається на перший погляд, звичайне дзеркало. Але якщо в нього дивитися кілька хвилин, то в склі оживе Джон Леннон! Обриси зірки до того реальні, що дух захоплює. А потім привид починає спілкуватися - над головою співака з'являється напис англійською мовою: "Так, я Джон Леннон". Справа в тому, що саме ці слова були останніми, які він виголосив. Коли до пораненого кулею людини підбігли поліцейські і запитали: "Хто ви?", Співак відповів: "Так, я Джон Леннон!".

За словами Тимура, у світі налічується всього 500 таких дзеркал. У сім'ю Ополінських воно потрапило абсолютно випадково. Батько колекціонера, перебуваючи в Сінгапурі, зайшов у магазині в примірювальну й побачив на стіні привид Джона Леннона. Він сторопів і попросив продавців познайомити його з господарем гіпермаркету. Чоловіки довго торгувалися, і одеситу вдалося здобути трофей за 100 доларів, адже 20 років тому це були великі гроші.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.