На Житомирщині знайшли останки радянських бомбардувальників. ФОТО

На місці падіння збитого у 1941 році радянського літака-бомбардувальника біля села Бондарці Житомирського району було знайдено останки двох бійців екіпажу.

Про це ІП повідомили у ВГО "Союз "Народна пам'ять".

Пошукові роботи й ідентифікацію проводило Житомирське ГО "Історико-патріотичне об’єднання "Пошук". Нині триває пошук родичів та збір додаткової інформації в архівах.

"В той день, 10 липня 1941 року, німцями було збито три радянські літаки над Житомирським районом. Всі вони розбилися неподалік (приблизно за три кілометри) один від одного, – розповів голова ІПО "Пошук" Олександр Ловинюк. - Це болотиста місцевість, тому досліджувати територію завжди було непросто. Лише коли болото пересохло, нам вдалося на місці падіння одного з літаків, біля села Бондарці, знайти двох бійців".

Пошукові роботи на місці падіння літака

За словами очевидців події, місцевих жителів села Бондарці, 10 липня 1941 року опівдні відбувся повітряний бій над селом Ульянівка (за вісім кілометрів південно-західніше Бондарців). В бою радянський літак був підбитий, загорівся та впав у лісі за 350 метрів від будинку лісника.

На місці падіння, разом із останками бійців, пошуковцями був знайдений особистий розпізнавальний знак одного з них. Після розшифровки вдалося встановити прізвище льотчика: Семаков В’ячеслав Семенович, лейтенант, пілот, 1918 року народження.

За наявними документами ЦАМО Російської Федерації було встановлено, що Семаков В.С. проходив військову службу у 229-му дально-бомбардувальному полку 50-ї авіаційної дивізії та зник безвісти в повітряному бою 10 липня 1941 року.

В'ячеслав Семаков

Останки другого льотчика, знайдені пошуковцями, ймовірно належать Глєбову Василю Семеновичу (повітряний стрілок, 1918 р.н., уродженець с. Стара Синявка Кам’янець-Подільської обл.)

Також з архівних документів стали відомі імена решти членів екіпажу літака. Штурман – Пархатов Володимир Кузьмич – залишився в живих, через декілька днів після падіння літака повернувся до 229-го полку та продовжував війну, загинув у 1944-му. Стрілок-радист – Чістяков Степан Іванович – загинув, похований в селі Барашівка Житомирського району.

Далекий бомбардувальник ДБ-3 - основа радянської авіації далекої дії в перші роки Другої світової війни. Імовірно, що саме такий розбився під Житомиром 10 липня 1041-го

"Із 12 осіб, що складали екіпажі трьох літаків, нам залишилося дізнатися долю двох солдатів, - зазначив пошуковець. - За архівними даними, двоє бійців не числяться зниклими безвісти, можливо їм вдалося  вижити. Тобто будемо досліджувати місце падіння літака поблизу села Іванівка, щойно дозволить погода".

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.