На Житомирщині знайшли останки радянських бомбардувальників. ФОТО

На місці падіння збитого у 1941 році радянського літака-бомбардувальника біля села Бондарці Житомирського району було знайдено останки двох бійців екіпажу.

Про це ІП повідомили у ВГО "Союз "Народна пам'ять".

Пошукові роботи й ідентифікацію проводило Житомирське ГО "Історико-патріотичне об’єднання "Пошук". Нині триває пошук родичів та збір додаткової інформації в архівах.

"В той день, 10 липня 1941 року, німцями було збито три радянські літаки над Житомирським районом. Всі вони розбилися неподалік (приблизно за три кілометри) один від одного, – розповів голова ІПО "Пошук" Олександр Ловинюк. - Це болотиста місцевість, тому досліджувати територію завжди було непросто. Лише коли болото пересохло, нам вдалося на місці падіння одного з літаків, біля села Бондарці, знайти двох бійців".

Пошукові роботи на місці падіння літака

За словами очевидців події, місцевих жителів села Бондарці, 10 липня 1941 року опівдні відбувся повітряний бій над селом Ульянівка (за вісім кілометрів південно-західніше Бондарців). В бою радянський літак був підбитий, загорівся та впав у лісі за 350 метрів від будинку лісника.

На місці падіння, разом із останками бійців, пошуковцями був знайдений особистий розпізнавальний знак одного з них. Після розшифровки вдалося встановити прізвище льотчика: Семаков В’ячеслав Семенович, лейтенант, пілот, 1918 року народження.

За наявними документами ЦАМО Російської Федерації було встановлено, що Семаков В.С. проходив військову службу у 229-му дально-бомбардувальному полку 50-ї авіаційної дивізії та зник безвісти в повітряному бою 10 липня 1941 року.

В'ячеслав Семаков

Останки другого льотчика, знайдені пошуковцями, ймовірно належать Глєбову Василю Семеновичу (повітряний стрілок, 1918 р.н., уродженець с. Стара Синявка Кам’янець-Подільської обл.)

Також з архівних документів стали відомі імена решти членів екіпажу літака. Штурман – Пархатов Володимир Кузьмич – залишився в живих, через декілька днів після падіння літака повернувся до 229-го полку та продовжував війну, загинув у 1944-му. Стрілок-радист – Чістяков Степан Іванович – загинув, похований в селі Барашівка Житомирського району.

Далекий бомбардувальник ДБ-3 - основа радянської авіації далекої дії в перші роки Другої світової війни. Імовірно, що саме такий розбився під Житомиром 10 липня 1041-го

"Із 12 осіб, що складали екіпажі трьох літаків, нам залишилося дізнатися долю двох солдатів, - зазначив пошуковець. - За архівними даними, двоє бійців не числяться зниклими безвісти, можливо їм вдалося  вижити. Тобто будемо досліджувати місце падіння літака поблизу села Іванівка, щойно дозволить погода".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.