Спецпроект

До Музею старожитностей Феодосії передали архівні документи

Минулого тижня феодосійське Управління охорони здоров'я передало до місцевого Музею старожитностей документи з архіву міської лікарні.

Про це пише kafanews.com.

Це вісім журналів реєстрації прийому хворих, що надійшли на стаціонарне лікування у Феодосійську міську лікарню за періоди з 1 січня 1930 р. по 21 липня 1931 і з 1 січня 1939 р. по 11 червня 1943-го.

Ці журнали виявили кілька років тому, коли архів лікарні з підвалу корпусу онкологічного відділення перевели в інше приміщення.

Заступник директора Музею старожитностей з наукової роботи Галина Кулясова зв'язалася з адміністрацією міськлікарні, а в управління охорони здоров'я міськради Феодосії були направлені листи-клопотання про передачу документів. Основна проблема полягала в тому, що на журналах реєстрації хворих стояла позначка - "Зберігати постійно". За нормативами того часу ці журнали підлягали вічному зберіганню, але зараз таких вимог немає - документи зберігаються 70-75 років. Після консультацій з юристами і співробітниками архівних служб питання про передачу було вирішено позитивно.

Отримані музеєм журнали фабричного виробництва в щільних картонних обкладинках, з паперу різної якості. На обкладинках написи - назва документа, номера і дати записів. Ці документи були перевірені і пронумеровані архіваріусом в жовтні 1958 року, про що зроблені відповідні записи.

"Передані журнали добре збереглися, немає слідів вогкості, цвілі, патьоків, ніде не розпливлися чорнильні записи, - уточнила старший науковий співробітник музею старожитностей Ірина Єрохіна. - Заповнені вони реєстраторами згідно наступних граф: номер по порядку, прізвище, ім'я, по батькові хворого, стать, вік, національність, а також вказана адреса хворого, місце служби або посада, застрахований або утриманець, дати надходження та виписки, число проведених днів, діагноз , результат лікування, примітки".

За її словами, ці документи містять різнопланову інформацію, і можуть викликати інтерес вчених, що займаються історією передвоєнної Феодосії, історією Великої Вітчизняної війни, стати матеріалом для цікавих досліджень.

"Дослідження вестимуться, - запевнив директор музею Андрій Євсєєв. - Ці матеріали - важливе джерело для пошуку людей".

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.