Спецпроект

В Таллінні відкриють музей Народного фронту

На засіданні Талліннської міської управи була представлена ​​програма заходів, присвячених 25-річчю створення Народного фронту Естонії (Eestimaa Rahvarinne). У великій програмі сім основних заходів, у тому числі відкриття музею

Про це пише rus.err.ee.

Музей Народного фронту передбачається відкрити в якості однієї з філій Талліннського міського музею. Розташувати музей пропонується в приміщеннях в тунелі під площею Вабадузе, де зараз знаходиться науково-розважальний центру АННАА.

Директор з розвитку Талліннського міського музею Кальмар Ульм пояснив виданню, що музей Народного фронту буде сучасним і інтерактивним, і передавати відвідувачам емоції часів "співочої революції". Музей планується відкрити на початку жовтня, безпосередньо перед місцевими виборами.

Розташована на площі Вабадузе Талліннська філія науково-дослідного центру AHHAA буде закрита наприкінці квітня і звільнить приміщення в кінці травня.

Керівництво AHHAA пояснило рішення про закриття Талліннської філії тим, що приміщення в підземному переході на площі Вабадузе не відповідають потребам центру, а орендний договір з міською владою Таллінна, який продовжується щоразу лише на один рік, не дозволяє бронювати оренду зарубіжних експонатів для показу їх у Таллінні. Також центр АННАА подавав місту клопотання про підтримку фінансування нової експозиції, але безуспішно.

Народний фронт Естонії - демократичний рух, створений громадянською ініціативою в 1988 році і діяв до 1993 року. Первісна назва: Народний фронт на підтримку перебудови. Очолювали Народний фронт Едгар Савісаар і Мар'ю Лаурістін.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.