У Сумах з'явилися "антипартизанські" листівки з нацистською символікою. ФОТО

В центрі Сум з’явилися провокаційні листівки із логотипом партії "Свобода" і символікою, яка нагадує нацистську. У листівках обіцяється знищити "спершу Леніна", а потім Ковпака та інших радянських партизан.

Скан листівки оприлюднила "Панорама".

Агітпродукція без вихідних даних містить логотипи партії "Свобода" і орла, в якого замість свастики вписано логотип Соціал-національної партії (назва ВО "Свобода" до 2004 року) - літери I та N.

Також на листівці є такий текст: "Спочатку ми знищимо Леніна, а потім: Ковпака, Сабурова, Федорова, Вершигору".

Провокаційне зображення разом із редакційним коментарем оперативно з'явилося і на сайті Сумської обласної організації Партії регіонів - у новині з заголовком "Зупинимо тих, хто зневажає історію".

 Фото: partreg.sumy.ua

"Очевидно, після нещодавніх подій у Охтирці з руйнуванням пам’ятника Леніну "свободівці" вирішили взятися за нівечення пам’яті славетних партизанів, які виборювали перемогу у Великій вітчизняній війні, - коментує фотографію сайт "регіоналів". - Такі прояви вандалізму говорять про зростаючі радикальні настрої опозиційної політичної сили та цілковите нехтування суспільної моралі – не тільки щодо архітектурних споруд, а й до історії".

Уродженець Сумщини Сидір Ковпак (1887-1967) - керівник Сумського партизанського з'єднання, найбільш відомий з українських радянських партизанів часів Другої світової війни. Петро Вершигора - заступник Ковпака, командир спецгрупи ГРУ. Олексій Федоров і Олександр Сабуров - керівники радянських партизанських загонів.

31 жовтня 2002 року. "Регіонали" "вітають" опозиційного кандидата. Фото: Анатолій Медзик

Як відомо, 15 лютого на центральній площі міста Охтирка група осіб на чолі з нардепом від партії "Свобода" Ігорем Мірошніченком зруйнувала пам'ятник Леніну, зваливши його з постаменту. Міліція повідомляє, що учасникам акту вандалізму загрожує до 4 років позбавлення волі.

З опозиції ліпили нацистів іще 10 років тому. Фото: Анатолій Медзик

Нагадаємо, у жовтні 2003 року напередодні з'їзду опозиційної партії "Наша Україна" в Донецьку місто було завішане рекламними площинами, де тодішній кандидат у президенти Віктор Ющенко зображався прихильником нацизму. Ющенко після того заявив, що до провокації причетна місцева влада.

Читайте також:

Тягнибок відрікся від Гітлера: "Соціал-націоналізм - це не націонал-соціалізм"

"Регіонали" Горлівки назвали Стуса фашистом

Герман хоче заборонити комуністичну ідеологію, а комуніст хоче НКВД

Як влада демонізувала опозицію у 2004-му. АРТЕФАКТИ

Провокаційні листівки проти Ющенка і Януковича. ФОТО

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.