Син Сталіна здався у нацистський полон, а не був захоплений - ЗМІ

Син Йосипа Сталіна здався німцям під час нацистського вторгнення в Радянський Союз в 1941 році, а не був захоплений у полон, як десятиліттями твердила кремлівська пропаганда після Другої світової війни.

Про це пише Independent, посилаючись на виявлені в російських архівах документи, повідомляє Ліга.

Відомо, що Сталін зневажав свого сина, Якова Джугашвілі, який, як вважається, покінчив із собою в 1943 році, кинувшись на електричну огорожу в німецькому концтаборі.

Свідоцтва зради нібито містяться в листі бригадного комісара Якова, Олексія Румянцева, в якому стверджується, що Джугашвілі, командир батареї, разом зі своїм спільником бігли після бомбардування їхньої батареї нацистами, надівши цивільний одяг.

Як пише німецький журнал Der Spiegel, який опублікував архівні знахідки, вони дійшли до озера і Джугашвілі сказав солдату продовжувати шлях, а сам захотів залишитися і перепочити. На думку журналу, це прагнення залишитися означає, що він здався.

Журнал також наводить німецький звіт про допит Джугашвілі, під час якого він піддавав різкій критиці Червону армію, називаючи її дії "дурними і ідіотськими". Він також дозволяв собі антисемітські висловлювання, - зазначає автор статті.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.