Спецпроект

У Стокгольмський музей повернеться вкрадене 25 років тому полотно Матісса

У Стокгольмський музей сучасного мистецтва повернеться вкрадене 25 років тому полотно Анрі Матісса "Сад", вартість якого оцінюється в мільйон доларів.

Про це пишуть "Известия".

Вкрадена з музею сучасного мистецтва Стокгольма в 1987 році картина була знайдена в переддень Різдва і буде передана музею найближчим часом. 

Понад чверть століття тому зловмисники викрали полотно з музею, пробивши центральні двері будівлі кувалдою. Поліція прибула за десять хвилин після спрацювання сигналізації, коли зловмисники вже втекли.

Директор музею запевнив співробітників, що полотно занадто відоме, щоб продати його у відкриту, а отже, "рано чи пізно воно спливе". Як повідомляється, невідомі пропонували музею викупити картину за нечувану суму, але служителі мистецтва не піддалися на ці виверти.

На слід втраченого полотна напав галерист з Великобританії Чарльз Робертс, коли приватний колекціонер в Польщі запропонував викупити у нього "Сад". Робертс перевірив полотно по базі даних Реєстру втрачених творів мистецтва (ALR) і спільно з директором ALR Крістофером Марінеллі домігся передачі полотна цій організації. Марінеллі запевнив, що "ніяких виплат не здійснювалося, руки нікому не викручували".

Полотно буде передано музею сучасного мистецтва в Стокгольмі через міністерство культури Швеції абсолютно безоплатно. Марінеллі заявив, це "подарунок шведському народу на Різдво".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.