Сьогодні - 90 років сотнику УПА Мирославу Симчичу

Сьогодні в Коломиї, де мешкає Мирослав "Кривоніс" Симчич, відбуваються урочистості з нагоди його 90-річного ювілею.

Про це повідомляють "Тексти".

Мирослав Васильович Симчич (Кривоніс) прославився тим, що саме під його керівництвом у 1945 році під Космачем було розгромлено каральну дивізію НКВС.

Бій за Космач тривав три дні без перерви. Сам Симчич отримав поранення. Віська НКВС було знищено разом з керівником генерал-майором Миколою Дергачовим.

Мирослава Симчича арештували у грудні 1948 року. За низкою звинувачень його було засуджено до 25 років ув'язнення та уже в неволі висунуто ще кілька обвинувачень, в тому числі "за наклепи на радянський державний і суспільний лад". Слідчі так і не дізналися, ким насправді був Симчич.

Мирослав Симчич

Загалом "Кривоніс" відбув в ув'язненні 32 роки, 6 місяців і 3 дні.

На волю він вийшов у 1985 році та ще рік перебував під наглядом.

Указом президента України від 26 листопада 2005 року нагороджено орденом "За заслуги" III ступеня.

На батьківщині Мирослава Симчича у Коломиї Івано-Франківської області у 2008 році на 85-ліття йому було встановлено прижиттєвий пам'ятник.

"Історична Правда" вітає ветерана з днем народження і бажає йому здоров'я.

Читайте також про життя і смерть бойового побратима Симчича - сотенного УПА "Спартана"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.