Спецпроект

Філія Лувру відкрилась в шахтарському містечку

Знаменитий паризький Лувр відкрив філію в колишньому шахтарському містечку Ланс на півночі Франції, сподіваючись таким чином принести високе мистецтво в регіон, відомий швидше своїми пролетарськими вподобаннями.

Про це пише md-eksperiment.org.

Новий арт-центр в Лансі, в який вкладено 150 млн. євро, відтепер стане місцем притулку для рухомої ​​колекції з 205 творів з Лувру, а також - тимчасових виставок.

Анрі де Луаретт, президент філії Лувра в Лансі каже: "Ми пропонуємо новий погляд на шедеври, відмінний від звичного. Фактично це - нове крило Лувру: з фінансових причин його неможливо відкрити в паризькому палаці. Тож ми відкрили його в Лансі".

Звичайно, як завжди, є свої плюси і мінуси. Якщо в Лансі радіють, то в Парижі - вельми журяться тим, що тепер треба сідати на потяг, щоб побачити картини, які раніше були на відстані витягнутої руки. Як би там не було, в Лансі очікують сімсот тисяч відвідувачів вже протягом першого року.

Переміщення шедеврів з найбільшого у світі музею на північ країни зроблено з метою децентралізації культурного життя у Франції і для того, щоб дати поштовх для пожвавлення культурного життя в традиційно "відсталих" з цієї точки зору регіонах.

Перші 205 творів знаходиться тут у хронологічному порядку. Слід зазначити, діапазон - досить широкий: від моменту зародження писемності до промислової революції.

Це - перший регіональний філіал Лувру. Відкриття наступного заплановано на 2014 рік: в Абу-Дабі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.