У Тернополі відкрили меморіальну дошку на честь воїнів Армії УНР. ФОТО

На вхідній брамі Микулинецького цвинтаря в Тернополі урочисто відкрили меморіальну дошку з іменами дванадцятьох військових, державних службовців та медичних працівників Української Народної Республіки, які були поховані на цьому кладовищі у 1919-1921 роках.

Про це повідомляє благодійна ініціатива "Героїка".

"Загальновідомо, що на Микулинецькому цвинтарі спочиває генерал-хорунжий Євген Мєшковський та підполковник Андрій Клим. Їхні могили збереглись до наших днів, - розповідає координатор "Героїки" Павло Подобєд. - Поховання інших людей, зазначених на меморіальній таблиці, були знищені".

Встановити раніше маловідомі імена вдалось завдяки документам Державного архіву Тернопільської області. Працівники архіву поставились з розумінням до пошуків та усіляко сприяли активістам, повідомляють представники "Героїки".

 

Активісти зазначають, що Тернопіль приємно здивував: міська рада безперешкодно виділила місце під меморіальну дошку, швидко відгукнулись жертводавці, сприяла дирекція кладовища.

Серед тих, хто допомагав грошима, були як фізичні особи, так і компанія "Тернопіль-ПрестижБуд", яка взяла на себе більшу частину витрат.

 

Представники "Героїки" переконані, що Микулинецький цвинтар є культовим місцем в історії українського війська.

Тут поховані не лише два генерали Армії УНР, але й учасник Першого Зимового походу Іван Мельдер - юнак 2-го Запорізького кінного полку, уродженець Латвії. Цей воїн був відзначений найвищою військовою нагородою УНР – Орденом Залізного Хреста.

Могила Мельдера не збереглась до наших днів, єдине, що тепер нагадує про цього героя – меморіальна дошка.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.