В Сербію привезли останки останнього короля Югославії

До Сербії зі США привезли останки останнього короля Югославії Петра ІI Карагеоргієвича. 42 роки тому він помер у вигнанні у США.

 

Про це повідомляє сербський портал B92.

Неповнолітній Петро став королем в 1934 році - після убивства в Марселі болгарськими терористами його батька, короля Югославії Александра. Регентом Петра став його дядько, Павло Карагеоргійович.

Павло був усунутий від регентства за свою пронімецьку орієнтацію і приєднання до союзу Німеччини, Японії та Італії весною 1941 року. 17-річний Петро ІІ був проголошений повнолітнім і створив новий уряд. У відповідь у квітні 1941 року Гітлер із союзниками напав на Югославію і за 10 днів змусив країну до капітуляції.

Петро ІІ разом із урядом у вигнанні залишили Югославію. Місцева антинацистська партизанка розкололася на дві групи - прокоролівські "четники" і комуністи. Між ними точилися справжні бої, "четники" боролися проти комуністів, іноді співпрацюючи з німцями.

Зрештою перемогли комуністи, після Другої Cвітової Югославія стала соціалістичною державою. Король залишився на еміграції. Останні роки він прожив у США, де в 1970-му році помер і став єдиним європейським королем, похованим в Америці.

Син Петра II - кронпринц Александр - побажав, аби останки його батька були поховані в королівській усипальниці, розташованій у центральній частині Сербії.

Очікується, що останнього югославського короля поховають весною 2013 року. До цього часу в Сербію привезуть прах матері Петра Марії, його дружини Александри і брата, принца Андрія.

Спадкоємцем трону нині є син Петра ІІ, кронпринц Александр. Він мешкає в королівському палаці в Белграді, однак Сербія досі є республікою, питання відновлення монархії викликає дискусії в сербській громаді.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.