Спецпроект

Одеський музей не може працювати через перекопаний тротуар. ФОТО

Одеський музей нумізматики, розташований на Грецькій вулиці, 33, другий тиждень не може нормально працювати через перекопаний тротуар.

Про це пише Думская.net.

Як розповів директор установи Петро Лобода, працівники ВАТ "Одесаобленерго", виконуючи замовлення комерційної структури, вирили перед музеєм глибокі траншеї, поклали в них кабель і злегка присипали піском. Самі траншеї при цьому залишилися.

Вхід до музею. фото dumskaya.net
Шлях до музею. Фото dumskaya.net

"Кругом бруд, розкидані тротуарна плитка і квіткові клумби, - журиться Лобода. - До музею можна пройти двома неміцними дерев'яними настилами, прокладеними над невідгородженими траншеями, що загрожує травмами людям".

 

За словами директора, в муніципальної інспекції з благоустрою, яка дозволила роботи, виправляти ситуацію відмовилися, порадивши звернутися безпосередньо до керівництва міськради. Однак звернення до мера і секретаря теж залишилися без відповіді.

Вчора вранці співробітники музею власними силами прибрали бруд і сміття, однак засипати траншею і відновити зруйновану плитку вони не можуть.

"Я сам сьогодні провалився в траншею і травмувався, коли прибирав територію", - обурюється Петро Лобода.

 

Одеський музей нумізматики - історичний музей монет і банкнот в місті Одеса. Профілем і завданням музею є вивчення історії монетної справи і грошового обігу, а також збереження та показ найважливіших історичних пам'ятників, що відносяться до стародавньої історії та культурі Північного Причорномор'я, Русі і України. Восени 1991 року в Одесі була відкрита галерея "Монетний двір". У січні 1999 року вона була реорганізована в "Одеський музей нумізматики". У складі музею працюють дві філії, розташовані в центральній частині Одеси.

 

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.