Спецпроект

"Ворскла" відкрила свій музей. ФОТО

Полтавський футбольний клуб "Ворскла" обзавівся власним музеєм. Експонати збирали всім миром, а відкрили установу за участю ветеранів і нинішніх гравців команди.

Про це пише football.ua.

Серед експонатів музею - бутси кращого бомбардира клубу Івана Шарія, футболка вихованця полтавської команди Олександра Мелащенко, форма і атрибутика видатних гравців, програми до матчів, квитки та інші раритетні вже речі. Багато хто з гостей залишали свої автографи на експонатах, як, наприклад, Ігор Кислов, капітан команди, що завоювала бронзові нагороди в 1997 році, який презентував музею футболку збірної Туркменістану.

Музей ФК "Ворскла"

Кращий гравець полтавського футболу 20-го століття Іван Шарій віддав в музей власні бутси. "У цих бутсах провів багато матчів і в першій, і у вищій лігах. Природно, коли хороші бутси - і удар буде трохи краще, точніше", - розповів кращий бомбардир команди.

Бутси Івана Шарія

За словами генерального директора клубу Дмитра Яворського, ідея про створення музею виникла кілька років тому: "Коли я прийшов у клуб, здивувало, що у мене в кабінеті, в службових приміщеннях зберігалося багато реліквій, фотографій, документів з історії команди. Тоді й вирішив створити музей, а зараз за допомогою ветеранів, співробітників клубу нам вдалося його відкрити".

Участь у відкритті музею взяли гравці і тренери нинішньої "Ворскли", які прибули на свято з Харкова, повернувшись зі зборів у Туреччині. Вже екс-гравці "Ворскли" Роман Безус та Євген Селін також презентували музеєві свою екіпіровку, а Йован Маркоскі пообіцяв подарувати пару бутс.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.