Спецпроект

У Чечні відкрився музей журналістики

У Будинку друку Грозного відбулося відкриття музею журналістики. У ньому виставлені старовинні чечено-інгушські і чеченські газети та журнали, а також зразки техніки, портрети загиблих при виконанні обов'язків журналістів.

Про це пише news.mail.ru.

Творцем експозиції є директор Департаменту моніторингу ЗМІ Іслам хату. Він розповів, що ідея створення такого музею з'явилася близько року тому.

"Унікальні зразки журналістської техніки і старовинні видання часом бувають набагато корисніше навіть архівних довідок", - підкреслив він.

На вітринах розташовані експонати часів Другої світової, 80-х років XX століття.

"На засклених полицях музею красуються кінокамера часів Великої Вітчизняної, відеокамера, мікрокассетний диктофон 80-х років 20-го століття, того ж періоду аудіоплеєр, старовинний мікшерський пульт і німецька друкарська машинка 1980 року випуску" - йдеться у повідомленні прес-служби глави Чеченської республіки.

Смерть журналіста. Останні 10 хвилин життя Валєнтіна Януса - уродженця Грозного, оператора з Пскова. Чечня, січень 1995 року

Організатори сподіваються, що фонд музею буде поповнюватися тими експонатами, які зберігаються в родинах загиблих журналістів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.