Спецпроект

Скульптури Пінзеля не повернуться до музею, поки там не поремонтують дах

24 лютого останній день виставки скульптур Йогана Георга Пінзеля у Луврі. Тому з 26 лютого до 1 березня експерти-реставратори з України експозицію демонтують та запакують скульптури у спеціальні ящики для перевезень - повідомив головний хранитель фондів Львівської галереї мистецтв Ігор Хомин.

Про це пише Гал-інфо.

Ігор Хомин розповів, що вже є план реставрації музею Пінзеля у Львові, однак до того часу коли скульптури повернуться в Україну, там ще не встигнуть провести потрібні ремонтні роботи, зокрема ремонт даху.

"Ми вважаємо, що відреставровані роботи не можуть повертатися в музей, поки там нема належних умов для їх зберігання, тому є думка, що скульптури по приїзді розмістять у Галереї на вул. Стефаника. Зважаючи на те, що виставка триватиме ще місяць, є час для того, аби все обдумати", - розповів Ігор Хомин.

Відкриття виставки Пінзеля у Луврі відбулося 21 листопада. Скульптури Пінзеля виставили у каплиці Сен-Шапель, що входить у комплекс Лувру. Французьким глядачам демонструють роботи майстра, що зберігаються в музеї Пінзеля у Львові та краєзнавчих музеях Тернопільщини та Івано-Франківщини, також скульптури з церков.

До Лувру із запланованих 28 експонатів в результаті поїхали 27 експонатів. Кам’яну скульптуру Св. Онуфрія для експозиції так і не передала громада села Рукомиш Бучацького району, що на Тернопільщині.

Експозиція працює з 21 листопада 2012 року до 25  лютого 2013 року.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.