АНОНС: посол Куби розповість про досягнення революції 1953-1959 рр.

Його Превосходительство Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Куба, пан Ернесто Антоніо Сенті Даріас, дасть конференцію з нагоди 55-ої річниці Кубинської Революції.

"Він розповість про досягнення Куби по шляху здійснення Нової Соціальної та Економічної Політики Революції і про розвиток двосторонніх відносин між Кубою і Україною", - повідомляється в релізі.

Час і місце заходу: 17 січня 2013 року о 15:00. Київ, амбасада Республіки Куба, пров. Бехтеревський, 5.

Це буде перша зустріч пана Посла з представниками ЗМІ після вручення його вірчих грамот. Просять попередньо акредитуватися.

Кубинська революція - збройна боротьба проти диктатора Фульхенсіо Батісти, який захопив владу в країні у 1952 році внаслідок державного перевороту. Розпочата групою прогресивної молоді на чолі з юристом Фіделем Кастро.

Після початкових невдач озброєним революціонерам у складі 82 осіб удалося висадитися на берег Куби у грудні 1956 року і перейти до партизанської війни.

Революціонери на чолі з Кастро і Ернестом Геварою тріумфально в'їздять у Гавану

Після ряду військових і політичних успіхів революція завершилася перемогою повстанців, які увійшли у столицю країни Гавану у січні 1959 року, розпочавши соціальні й економічні реформи.

Дивіться також: "В інтернет викладено щоденник Че Гевари"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.