Лавринович відмінив дозвіл Мін'юсту вживати слово "жид"

Офіційну позицію міністерства може висловлювати тільки міністр, заявив Лавринович і попросив вважати колишню заяву Мін'юсту про допустимість слова "жид" недійсною.

 

Міністр юстиції Олександр Лавринович вважає, що допустимою назвою етносу (етнічної групи) є тільки самоназва, обрана цим етносом, повідомляє DT.ua.

"Вважаю, що вживання інших назв, які є образливими для представників якої національності, є неприпустимим", - говориться в листі Лавриновича президентові Об'єднаної єврейської громади України і Європейського єврейського союзу Ігорю Коломойському.

Як зазначив Лавринович, висловлювати офіційну позицію міністерства може міністр або його заступник. Тому колишнє роз'яснення Мінюста не є офіційною позицією міністерства.

Нагадаємо, що раніше Мін'юст заявив про відсутність в українському законодавстві норм, які б забороняли вживання слів "жид", "жид" або "жидівка".  При цьому чиновники нагадали про відповідальність за дискримінаційні дії стосовно інших громадян.

У листопаді 2012 року президент Української ради єврейських жінок, головред сайту "Київ єврейський" Елеонора Гройсман попросила представників партії "ВО "Свобода" не називати євреїв "жидами", оскільки це слово їх ображає.

 

В академічному словнику української мови слово "жиди" має два значення: 1) застаріла назва євреїв, 2) образлива назва євреїв.

Дивіться також: "Жиди чи євреї? Текст львівського історика 1996 року"

 

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.