Спецпроект

МІНКУЛЬТ ПРОВАЛИВ ЗБЕРЕЖЕННЯ ПАМ'ЯТОК ЛАВРИ Й СОФІЇ - РЕВІЗОРИ

Національні заповідники "Софія Київська" і Києво-Печерський історико-культурний не реставрують свої фонди, бойкотують майнову оцінку своїх пам'яток, не ремонтують приміщення, а натомість здають себе в оренду.

Про це повідомляють "Коментарі" з посиланням на Рахункову палату, яка перевіряла використання коштів держбюджету, що виділялися у 2011-2012 роках на утримання і збереження національних пам’яток.

"Внаслідок неналежного виконання Мінкультури своїх основних функцій до цього часу до Держреєстру нерухомих пам’яток України не внесені пам’ятки архітектурного ансамблю Софійського собору та комплексу споруд Києво-Печерської лаври, які ще у 1990 році включені до Списку світової спадщини ЮНЕСКО", - повідомляють ревізори. 

За повідомленням Рахункової палати, державні заповідники навіть не можуть визначити майнову цінність власних пам'яток: "заповідник "Києво-Печерська лавра" провів грошову оцінку 60%, а "Софія Київська" – менше 13% пам’яток".

Окрім того, у незадовільному та аварійному стані перебувають більше третини пам’яток "Софії Київської" і майже чверть "Києво-Печерської лаври". В обох заповідниках експонується лише близько 5% предметів основних музейних фондів, що є обмеженням прав громадян на доступ до культурних цінностей. 

"При цьому в оренду і навіть безоплатне користування здається від 30 до 80% площі обох об’єктів", - підкреслюють ревізори.

Також за підсумками перевірки виявлено, що незадовільними темпами здійснюється реставрація музейних фондів:

"За рахунок виділених у 2011-2012 роках коштів відреставровано лише близько 1% предметів від визначеної заповідниками потреби. За таких умов створюються ризики втрати музейних цінностей світового значення. Адже за таких темпів на реставрацію знадобиться від 20 до 100 років".

Станом на 1 січня  2012 року на державному обліку в Україні перебувають понад 140 000 нерухомих пам´яток культурної спадщини -  більше, ніж у Росії та Польщі.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.