Спецпроект

Американський музей повернув Туреччині мозаїку II століття

Музей мистецтв в Далласі добровільно повернув Туреччині мозаїку II століття із зображенням Орфея, що грає на лірі в оточенні диких тварин. Музей з'ясував, що мозаїка була вкрадена, після того, як відправив запит турецькій владі.

Про це пишуть "Ореанда-новости".

Музей викупив мозаїку "Орфей приручає диких тварин" в 1990-му за 85 тис. доларів на аукціоні Christies. У 2012 році в музей прийшов новий директор Максвел Андерсон і попросив співробітників скласти список артефактів, провенанс яких не був відомий до кінця.

У цей перелік і потрапила стародавня мозаїка, яку, як виявилося, давно шукають в Туреччині. У відповідь на запит турки надали фотографії з місця розкопок на території стародавнього міста Едесса, звідки і була вкрадена мозаїка. Імовірно, вона прикрашала підлогу римського будинку.

Музей Далласа і турецька влада оголосили про початок співпраці, яка дозволить американцям надалі влаштовувати масштабні виставки з об'єктами з турецьких музеїв.

Останні кілька років Туреччина веде досить агресивну політику щодо зарубіжних музеїв, в колекціях яких знаходяться конфісковані і вивезені нелегально артефакти. Турецька влада відмовляються видавати їм експонати для виставок, а також погрожує заборонити працювати іноземним археологам.

Так, у 2011 році Берлінський Пергамський музей передав туркам давню скульптуру Сфінкса після того, як Анкара пригрозила не пустити до Туреччини німецьких археологів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.