Спецпроект

Меч Святослава повернуть в музей козацтва під Новий Рік. ФОТО

Протягом місяця відреставрований меч представлять науковій громадськості в Києві, а наприкінці грудня неймовірна знахідка запорізьких рибалок прибуде в Запоріжжя.

Про це пише Комсомольская правда в Украине.

У музеї історії козацтва повернення меча чекають більше року і вже навіть підготували місце для експозиції.

Процес реставрації затягнувся - фахівці національного реставраційного центру поїхали до Франції, там готували до виставки в Луврі роботи українського скульптора Івана Пінзеля, а потім на клинку знайшли клеймо, робота з ним так само вимагала додаткового часу.

Клеймо вченим розшифрувати поки не вдалося, але ймовірно це міг бути знак майстра, який викував зброю. Мечу, який цілком міг належати князю Святославу, батьку хрестителя Київської Русі Володимира, присвятять цілу експозицію. Тут можна буде побачити і сам раритет, і весь процес реставрації.

Меч потрапив до реставраторів буквально відразу ж після того, як був виловлений. Річкова вода, у якій зброя знаходилася стільки років, диктує свою методику реставрації, так само, як і матеріал, з якого він створений.

фото - архів КП

"Експонат заговорить", обіцяють запорізькі вчені. До того ж, для повноти картини, там же розмістять ще кілька мечів княжого типу, які археологи знайшли в 1928 році в районі Дніпрогесу.

Давньоруський меч випадково зачепився за гачок спінінгу запорізьких рибалок минулої осені. Знахідка розбурхала весь науковий світ. Судячи з оздоблення меча, належав він дуже знатній персоні, а загублений був, швидше за все, в битві русичів з печенігами, тієї самої, в якій загинув Святослав. Вчені не виключають, що зброя належала самому великому князю

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.