Спецпроект

Відвідувачів Сікстинської капели будуть очищати від пилу і поту

У Сікстинській капелі в 2013 році планують встановити спеціальну вакуумну установку для очищення відвідувачів від пилу і бруду. Щоб туристи не шкодили експонатам, система буде розташовуватися просто перед входом в музей.

Про це пишуть podrobnosti.ua.

Система дозволить очистити взуття та одяг туристів від пилу, волокон та інших забруднень, що загрожують збереженню фресок Мікеланджело. Очищення вестиметься останні сто метрів перед входом у капелу, де покладуть килим.

Крім пилу і забруднень система буде очищати відвідувачів від поту, оскільки волога також шкодить настінному живопису.

Вартість вакуумної системи невідома, проте гроші на неї вже є.

У жовтні 2012 року, коли фрескам Мікеланджело виповнилося 500 років, Паолуччі заявив, що в тому випадку, якщо експеримент з новою системою провалиться, вхід в Сикстинську капелу буде обмежений, оскільки надмірна кількість відвідувачів може згубно позначитися на стані фресок. Поки, за твердженнями керівництва музею, стану фресок ніщо не загрожує.

Система клімат-контролю в Сікстинській капелі в останнє оновлювалася в 1990-і роки, однак за двадцять років кількість туристів зросла вдвічі і зараз становить близько п'яти мільйонів на рік. За день видатну пам'ятку Відродження, побудовану за замовленням папи римського Сикста IV, можуть оглянути до 20 тисяч чоловік. У Сікстинській капелі є фрески Мікеланджело, Боттічеллі, Перуджіно та інших майстрів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.