Спецпроект

Музей Арктики і Антарктики в Петербурзі не хоче віддавати будівлю РПЦ

Керівництво музею висловило свою неготовність задовольнити раптову вимогу РПЦ повернути будівлю колишнього Микільського храму в своє відання.

Про це пише metronews.ru.

Директор музею Арктики і Антарктики Санкт-Петербурга Віктор Боярський заявив, що дирекція музею нікому віддавати нічого не буде на тих умовах, які існують зараз.

Нагадаємо, що на розгляд Комітету з міського майна, Російська Православна Церква направила 52 заяви з метою повернення будівель, які колись належали їм, відібраних після революції. Серед іншого в список потрапив музей Арктики і Антарктики, колишня церква Святого Миколая.

Між тим, як зазначає Віктор Боярський, будівля музею знаходиться у федеральній власності, а не міській, у комітет з якої РПЦ подавало заявку. Таким чином, міська влада не може вирішувати долю згаданого будинку.

Директор музею також підкреслив, що, в будь-якому випадку, не готовий віддавати нікому будівлю, якщо для музею не запропонують ніякої альтернативи.

"Ми працюємо тут 75 років. Ми також займаємося вихованням молоді. Адже у нас в країні не тільки РПЦ може цим займатися", - підкреслив Віктор Боярський.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.