Спецпроект

МУЗЕЙ СТУСА ПЕРЕЇЗДИТЬ ІЗ ГОРЛОВКИ У ДОНЕЦЬК

20 грудня в Донецькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Крупської урочисто відкриється літературний музей Василя Стуса.

Про це пише 062.ua.

Приміщення, де буде розміщуватися музей українського поета-правозахисника, об'єднало дві експозиції - Тараса Шевченка і Василя Стуса.

Основою колекції будуть експонати Донбаського історико-літературного музею Стуса: його листи, фотографії, особисті речі поета. Безумовно, особливе місце в експозиції займає друкована спадщина поета. Крім цього, в музеї будуть виставлені видання досліджень літературознавців, наукові статті, твори письменників кола Стуса.

На церемонії відкриття музею очікується присутність сина поета Дмитра Стуса, директора Національного музею Тараса Шевченка та сестри Марії Стус, а також соратників і друзів українського правозахисника.

Раніше музей Стуса розміщувався в Горлівці, де поет працював педагогом в одній з місцевих шкіл. Завідував музеєм ентузіаст Олег Федоров, який, до речі, також був його організатором. Але в минулому році чоловік заявив про істотне погіршення здоров'я і попросив обласну владу прийняти на баланс його дітище. 

Музей отримає бюджетне фінансування.

Василь Стус з'явився на світ 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Вінницької області. Його родина збідніла під час колективізації і перебралася в Донецьку область.

Все життя Стус активно боровся проти реставрації культу особи за що неодноразово був судимий. 12 січня 1972 він був заарештований з низкою інших українських дисидентів. Суд засудив його до п'яти років табірного ув'язнення в Мордовії та двох років заслання в Магаданській області.

На початку 1980 року правозахисника знову затримали: на цей раз він отримав 10 років примусових робіт і 5 років заслання.

Помер 4 вересня 1985 року. Після його смерті вірші та переклади, написані ним в останні роки, родичам не повернули.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.