Спецпроект

Музей Достоєвського у Петербурзі отримав головний приз "Музейного Олімпу - 2012"

В Санкт-Петербурзі пройшла церемонія нагородження переможців конкурсу "Музейний Олімп-2012". Статуетки Мнемозини були вручені організаторам головних музейних подій Петербурга.

Про це пише АН-онлайн.

Премія "Музейний Олімп" вручається в північній столиці Росії в четверте. Як зазначив на церемонії віце-губернатор Санкт-Петербурга Василь Кічеджі, за цей час премія встигла стати значною подією для культурної столиці. Втім, в цьому році премія вийшла за межі міста. Заявки на участь у конкурсі подали не тільки 29 музеїв Санкт-Петербурга, але і шість музеїв з інших міст: Москви, Воронежа, Новосибірська, Новгорода і Єкатеринбурга.

Головний приз - Мнемозину в номінації "Музей року" - отримав Літературно-меморіальний музей Ф. М. Достоєвського, який радує не тільки виставками і музейними виданнями, а й міським святом "День Достоєвського". Крім того, в цьому році музей відзначає подвійний ювілей: 190 років з дня народження Ф. М. Достоєвського і 40 років літературно-меморіальному музею його імені.

Літературно-меморіальний музей Ф. М. Достоєвського був відкритий 12 листопада 1971 року в будинку у Кузнєчному провулку 5/2. У цьому будинку Достоєвський двічі знімав квартиру: протягом дуже короткого часу в 1846 році і з жовтня 1878 до дня своєї смерті - 28 січня 1881 року. Початок і кінець творчого шляху виявилися сполученими в одній точці. Тут він працював над ранньої повістю "Двійник", тут був написаний його останній роман "Брати Карамазови". Квартира Достоєвських відтворювалася за спогадами сучасників та дружини письменника.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.