Чиновники-пошуковці обговорили добудову Биківні тощо

В Києві відбулося підсумкове засідання державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при Кабміні.

У засіданні взяли участь більше 20 представників центральних державних органів та відомств - від Мінрегіонбуду до нацкомітету Товариства Червоного Хреста, повідомляє кореспондент ІП.

"Зараз Комісія активно працює, - зазначив перший заступник міністра регіонального розвитку, будівництва і ЖКГ Олександр Аліпов. -  І як результат – сьогодні говоримо про перші читання закону України "Про проведення пошуку і впорядкування поховань жертв воєн та політичних репресій і увічнення їх пам’яті".

Першу редакцію проекту Закону засіданням було вирішено прийняти за основу і спрямувати її на широке громадське обговорення, для внесення  зауважень і пропозицій.

"Значним досягненням Комісії за 2012 рік є також боротьба з мародерами, з явищем "чорної археології", - додав чиновник. - Таким чином пошуковий рух нарешті почав цивілізовуватися".

За словами секретаря комісії Ярослава Жилкіна, робота органу також уключала організацію численних розвідок та експедицій, пошукових робіт територією України, перепоховання загиблих, впорядкування та благоустрій місць поховань".

За його словами, на місці Корюківської трагедії (Чернігівська область) було досліджено 46 об’єктів та виявлено останки 230 мирних жителів, серед яких в основному – жінки, діти та літні люди.

Роботи з пошуку останків, ексгумації та перепоховання, а також благоустрою пам’ятників та меморіалів були здійснені в різних районах Волинської, Закарпатської, Одеської, Донецької  та інших областей України.

Роботи з пошуку загиблих і благоустрою місць поховань проводяться і на території Польщі, де протягом 1944-1946 років були переселені близько 500 тисяч українців.

Учасники засідання також обговорили ситуацію зі спорудженням центральної частини меморіалу жертв тоталітаризму на території Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили".

За словами головного архітектора проекту меморіалу Лариси Скорик, для завершення центральної частини меморіалу необхідно ще 20 мільйонів гривень:

"У той час, коли поляки активно розбудовували свою частину, ми не мали достатнього фінансування. У нашому розпорядженні було 10 мільйонів гривень, тоді як повний кошторис центральної частини меморіалу складав 38,8 мільйонів гривень. Таким чином, до відкриття заповідника ми змогли викарбувати лише частину імен закатованих там у роки репресій".

Під час засідання також обговорили створення в Україні програмного продукту "Централізований банк даних жертв війни та політичних репресій" та питання відновлення інтернаціонального кладовища часів Першої світової війни на території міста Ужгород Закарпатської області.

"Відкриття відновленої заповідної території заплановано на 2014 рік, до 100-річчя від початку Першої світової війни, - зазначив секретар Закарпатської регіональної комісії з питань увічнення памяті жертв війни та політичних репресій Володимир Дупелич. - Цей захід має велике міжнародне значення, адже на кладовищі поховані громадяни 11 країн сучасної Європи".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.