Спецпроект

В Петербурзі "підвішують" не тільки каву, але і квитки до музею

У Музеї Ахматової відвідувач за бажанням може оплатити похід в музей для пенсіонера, школяра чи будь-якого іншого петербуржця і гостя міста, який не може його собі дозволити.

Про це пише Мой район-онлайн.

Квиток для наступних відвідувачів можна купити в касі музею і опустити в спеціальний прозорий ящик, або подарувати його через інтернет.

"Подарований квиток" - аналог акції "Підвішена кава". Відвідувачі кафе платять за два напої, а випивають тільки один. Другу оплачену каву потім подадуть безкоштовно будь-якому іншому відвідувачу, який про це попросить. У Петербурзі така практика в кафе також є: каву можна підвісити в "Лавці студії Артемія Лебедєва". У мережі ресторанів Any Pasta за такою ж схемою можна оплатити обід для першокурсників петербурзьких вузів. Відтепер за такою схемою можна подарувати комусь і похід до музею.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.