Спецпроект

У Литві відкрили музей іграшок. ФОТО

Музей іграшок, обладнаний у Вільнюському старому місті, на перетині вулиць Барбора Радвілайте і Шілтадарже має вісім кімнат, три простори з певною темою. Дітям дозволяється грати з експонатами.

Про це пише glavnoe.ua.

 

Засновники музею - директор Індрі Йовайшайте-Блажявічене і археолог Повілас Блажявічюс. Хоча пара ростить двох дітей, історія музею почалася не з них - Повілас, спираючись на археологічні розслідування, захистив докторську дисертацію із старовинних литовських іграшок та ігор. До цього такий археологічний матеріал не був систематизований, тому цей скарб хотілося використовувати.

експонати Музею іграшок

У 2010 році пара заснувала музей як громадську інституцію. Хоча підприємство існувало тільки у віртуальному просторі, 105 осіб подарували музею іграшки, деякі приносили цілі мішки. Творці музею переконалися: "Іграшка для людини - немов реліквія: ти не хочеш викидати або своє дитинство, або дитинство своїх дітей".

 

Музей, площа якого 184 кв. метрів, обладнаний руками самого Повіласа і його друзів. Ремонт та інвентар обійшовся Блажявічюсам в 20 тис. літів, деякі кошти виділили спонсори. Вхід в музей коштує 12 літів. Три людини вже вважаються групою, для них квитки коштують по 10 літів.
 
Експозиція починається з найстаріших литовських іграшок - представлені копії іграшок та реконструкції. Оригінали зберігаються в одинадцяти музеях країни.

експонат Музею іграшок


Наприклад, знайдена єдина у світі дзига 14 століття, з якою діти грали, як наші з yo-yo. "Литва не була глушиною: що в середні століття було актуально, то було і у наших дітей", - розповіла директор.

В іншому просторі - виставка "Спогади 20 століття". Індрі розповіла, що найбільше іграшок - з радянських часів: "Це іграшки, з якими ми грали. У небагатьох були іграшки, зроблені на Заході. Приблизно з середини 20 століття типова литовська родина грала з такими ж іграшками, тому ця виставка викликає почуття як у старого, так і у молодого".

У музеї є й окрема кімната з чудесами електротехніки минулого століття: ігровим автоматом, який особливо цікавить дорослих чоловіків, і двома атракціонами. В освітньому класі йдуть презентації, заняття, невеликі лекції. А в кімнаті для найменших є розкладні матраци, на які можна прилягти, пограти у що-небудь.
 
"Ми виховуємо дітей і знаємо, що значить, коли приходиш в музей, і перші слова, які ти чуєш - не "Добрий день, спасибі, що завітали до нас", а "Не чіпайте руками". Ми позбавилися від цієї фрази. Ми відкриваємо музей, але разом з цим це і старт. Ніщо не закінчується, а тільки починається. Ми хочемо рости, робити зміст більш глибоким", - сказала авторка музею.

 

 

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.