Спецпроект

Норвезький музей відмовився від речей Брейвіка

Андерс Брейвікь збирався подарувати свій парадний мундир лицарів-тамплієрів і ще кілька речей музею опору Норвегії.

Про це пише Главное

У в'язниці Брейвік вимагав повернути йому кілька пам'ятних речей, в тому числі парадний мундир лицарів-тамплієрів, в якому він зображений на багатьох фотографіях. Однак тепер він вирішив передати уніформу, жетон, який був прикріплений до кишені під час теракту, і зброю, якою він користувався, в дар норвезькому музею Опору.

"Брейвік бачить себе учасником руху Опору і вважає, що його речам саме місце в музеї", - повідомив адвокат Брейвіка Трунд Йордет, додавши, що терорист розуміє - речі навряд чи колись будуть виставлені в музеї.

Це підтвердили в самій установі, пояснивши, що не мають наміру брати в дар речі Брейвіка. "Нас ця пропозиція здивувала ... Важко зрозуміти, як Брейвік прийшов до такого рішення", - заявив представник музею Опору Івар Краглунд.

У той же час, представники слідства ще раз пояснили, що речі, про які говорить Брейвік, - серйозні докази, які фігурували у справі про теракт. Їм навряд чи доведеться стати музейними експонатами, вони залишаться в поліції як речові докази найгучнішого теракту в історії Норвегії.

Андерс Брейвік — організатор і виконавець терористичних актів у Норвегії у липні 2011 року, внаслідок котрих загинуло 77 осіб і 96 отримали поранення.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.