Спецпроект

Про українського богатиря знімуть кіно - потім відкриють музей

Майже тиждень в с. Білки на Закарпатті тривав перший етап зйомок першого вітчизняного дитячого кінофільму за мотивами роману Олександра Гавроша "Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу". Після зйомок вирішили відкрити ще й музей.

Про це пише Вся закарпатська правда.

Кіно знімають про  Івана Кротона: у дитинстві  хлопець пошкодував батькову корівчину, запрігся у плуга і сам виорав  ниву. Коли змужнів − на його грудях молотом могли розбивати каміння, долонею він забивав цвяхи у дубову дошку, власноруч згинав  товсту залізну рейку і робив з неї "серце", тягнув вантажну машину переповнену людьми, перемагав  відомих борців, через його шию переїжджали автомобілі… Мимоволі він ставав то боксером, то штангістом, то навіть тореадором.

Уперше життя цієї  людини спонукало  взятися за перо його земляка, Івана Копинця. У 1972 році побачила світ його книжка "Кротон".

Івану Кротону із захопленням аплодували в 64 країнах світу, зокрема в США, Бразилії, Канаді, Великобританії, Франції, Німеччині, Австрії, Іспанії,  Бельгії… Про закарпатського "ведмедя", як нарекли його журналісти, писала уся світова преса. А одна з нью-йоркських  газет у 1928 році назвала Кротона "найсильнішою людиною двадцятого століття".

Завітавши на зйомки фільму, місцева влада перейнялася історією свого земляка і заговорила про відкриття музею, присвяченого Івану Кротону.

Збереглася хата, де народився і жив майбутній богатир, та ще живуть люди, які  зналися з ним особисто, виступали на районних, обласних і всеукраїнських змаганнях. Десь зберігаються його нагороди, відзнаки, документи, фотографії, вирізки з газет, афіші. 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.