Спецпроект

Міронова не стане гендиректором Художнього музею

Генеральним директором Національного художнього музею може бути призначена Марина Скирда або Марія Задорожна.

Таким є рішення засідання музейної ради, яка рекомендувала міністерству розглянути на посаду генерального директора ці дві кандидатури, повідомляє "Коммерсант".

"Кандидатури Тетяни Міронової та Юлії Литвинець не будуть розглядатися в цьому конкурсі", - сказав голова музейної ради, генеральний директор Національного музею у Львові ім..Андрея Шептицького Ігор Кожан. - Приймати остаточне рішення буде міністр".

Міністр культури Михайло Кулиняк підтвердив виданню, що питання з призначенням генерального директора в НХМУ "буде остаточно вирішене до кінця наступного тижня".

Марина Скирда - заступник генерального директора Національного художнього музею України з науково-просвітницької роботи, Марія Задорожна – колишній заступник генерального директора з розвитку.

Як відомо, генеральний директор НХМУ Анатолій Мельник був звільнений з посади у квітні цього року наказом Мінкульту.

Основними претендентами на заміщення вакантної посади вважалися в.о. гендиректора, власниця відомої столичної галереї Тетяна Міронова і головний зберігач музею Юлія Литвинець, але підсумки так і не були підведені.

Колектив НХМУ (61 підписів) звернувся з відкритою доповідною до міністра культури Михайла Кулиняка, в якій ідеться про конфлікт між топ-менеджментом музею і науковими співробітниками.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.