У Вінниці засудили "чорного археолога". Але не за розкопки

Замостянський районний суд м. Вінниці засудив 40-річного вінничанина до двох років позбавлення волі за заборонене хобі – колекціонування зброї.

У жовтні минулого року у приватному будинку чоловіка працівники міліції виявили та вилучили арсенал зброї часів Великої Вітчизняної війни, повідомляє УНІАН із посиланням на прес-службу УМВС у Вінницькій області.

Працюючи автослюсарем на одній з вінницьких СТО, у вільний від роботи час чоловік займався пошуками зброї часів Другої світової.

У його домогосподарстві працівники міліції виявили та вилучили чотири гвинтівки, три пістолети, три обрізи, один револьвер, 24 мінометні снаряди, 119 артилерійських снарядів, 514 патронів різного калібру до різних типів зброї, 720 набоїв до стрілецької зброї та різні вибухові суміші.

 Колекція засудженого вінничанина. Фото УМВС

Затриманий виправдовувався тим, що зброя – це його захоплення з дитинства, і він її колекціонує. Крім того, у нього є багато друзів – "чорних копачів" з різних куточків країни, які займаються пошуком раритетної зброї та вибухівки часів Другої світової війни. Він із ними спілкується по Інтернету та обмінюється знахідками.

У більшості випадків затриманий свої знахідки викопував з-під землі або витягав з річки Південний Буг. Для цього йому стали у нагоді металошукач та магніти.

Знахідки чоловік в домашніх умовах розбирав, робив їх небоєздатними та безпечними для оточуючих і збував на ринку у Києві іншим колекціонерам зброї.

Стосовно затриманого працівникми міліції була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України – "Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами".

Враховуючи те, що підсудний "раніше не мав проблем з законом, щиро розкаявся у вчиненому та має на утриманні двох малолітніх дітей", суд призначив йому покарання у вигляді двох років позбавлення волі з іспитовим строком один рік.

Як відомо, у квітні 2011 року чорні археологи хотіли продати відкопаний архів УПА за 500 тисяч гривень.

У травні повідомлялося, що кримська міліція відмовляється порушувати справи проти чорних археологів.

Більше про діяльність "чорних археологів" в Україні і світі читайте на "Історичній Правді".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.