Спецпроект

В Москві єврейську історію покажуть в 4D, а російську - очима євреїв

В Москві 11 листопада в приміщенні Бахметьєвського автобусного парку відкриються Єврейський музей та Центр толерантності.

Про це пишуть Известия.

Територія площею 8,5 тис. кв. м вмістила 12 павільйонів, де можна подивитися фільми, щось дізнатися і на місці обговорити, провести зустрічі з носіями національної традиції.

Відкриваються одразу дві установи - музей і Центр толерантності. Перший доверху начинений передовими інтерактивними технологіями. Звична "колекція предметів" теж є, але не вона лежить в основі експозиції.

Частиною експозиції стане сам відвідувач, без нього музей не запрацює. Глядач підійде - включиться світло, запуститься відео. Якщо він не натисне кнопку на експозиційному столі - він не запрацює. Артефакти тільки підтримують виставку.

З музею можна перейти в Центр толерантності. Центр навчальний: через фільми і лекції на платформі діалогу різних культур будуть виховувати повагу до людей різних релігій і фізичних здібностей. У центрі також розроблені програми для дорослих, курси підвищення кваліфікації для вчителів.

Для центру спеціально створені конфліктні ролики. Організатори пояснюють: в них спочатку все здається ясним: "свої", "чужі", "міські", кавказці. А потім виявляється, що від чужинця щось залежить у твоєму житті. Наприклад, він хірург і повинен зробити твоїй мамі операцію; його вбили в міжнаціональній бійці, і операцію робити нікому. При обговоренні цього сюжету стає ясно, що люди по-різному сприймають будь-яку ситуацію в залежності від кількості знань про неї. Творці центру переконані, що нетолерантність - завжди наслідок нестачі інформації. У лекторії перед кожним слухачем iPad, він дозволяє активно брати участь в обговоренні.

Історична частина музею починається "від витоку" - від створення всесвіту. Потім розповідають про поширення євреїв по всьому світу після руйнування Першого і Другого храмів, про життя в Російській імперії в XVII-XVIII століттях і в кінці XIX - початку XX століття, революції, радянський період до війни, Велику Вітчизняну, післявоєнний час і нинішній. Біблійна історія стала темою 4D-кінозалу: крім об'ємного зображення відвідувачі відчувають вібрацію крісел, вітер, їх може обдати паром.

Коли в Федерації єврейських громад створювали музей, з'ясували, що з XVIII століття розповідати доведеться фактично не історію євреїв, а історію Росії.

Цей музей - історія Росії крізь призму єврейського досвіду. У XIX-ХХ століттях історія євреїв Росії - це на 95% історія Росії: у них не було своїх анклавів, вони не жили в рамках своєї традиції.

Періоду Великої Вітчизняної війни присвячена найбільша експозиція, вона включає танк Т-34 і літак По-2 в натуральну величину.

На музей і центр не витрачено жодної копійки бюджетних грошей. Приватну установу будували на приватні пожертвування.

Крім постійної і тимчасової експозицій при музеї буде бібліотека, магазин, науковий центр, конференц-майданчики, дитячий центр і кошерне кафе. Перший "тимчасовий" проект - московські євреї в фотороботах Павла Самохвалова.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.