Спецпроект

Музей Прадо знайшов нову картину Тиціана

Куратори мадридського музею Прадо підтвердили, що картина "Іоанн Хреститель", яка понад 120 років зберігалася в церковному приході в іспанському місті Альмерія, належить пензлю Тиціана.

Про це пише Укрінформ.

Полотно, що датується приблизно 1555 роком, стало третьою версією картини Тиціана, де Іоанн Хреститель зображений стоячи біля дерева, біля якого лежить вівця.

Всі три картини, в тому числі "Іоанн Хреститель" з венеціанської Галереї Академії, написаний в 1530-1532 роках, а також "Іоанн Хреститель" (1565-1570) з монастиря Ескоріал - 6 листопада були виставлені в Прадо.

Полотно 1555 року потрапило в колекцію Прадо в 1872 році. Тоді вважалося, що це картина невідомого художника XVII століття мадридської школи. Картину позичили церкви міста Альмерія, де вона провисіла до 2007 року.

На "Іоанна Хрестителя" в Альмерії звернув увагу Мігель Фаломір, глава департаменту італійської та французької живопису до 1700 року в Прадо, який в каталозі до виставки музею "Тиціан", що проходила в 2003 році, написав, що картина могла бути копією іншого зараз уже втраченого "Іоанна Хрестителя" Тиціана.

У Прадо приступили до вивчення картини, яка була в поганому стані, однак прийшли до висновку, що це не копія, а робота самого майстра. На авторство Тиціана головним чином вказує поза, в якій зображений Іоанн Хреститель, і схожість пейзажів на задньому плані.

Важливість картини, на думку реставраторів, полягає не в її естетичної цінності (картина сильна пошкоджена), а в тому, що твір підтверджує звичку Тиціана повторювати композиційні ходи і теми. Крім того, дослідники відзначають, що сюжет з Іоанном Хрестителем Тиціана був одним з найпопулярніших в Іспанії, про що свідчать численні копії.

Разом з тим, деякі фахівці вважають, що картина могла бути написана не італійським майстром, а його учнями.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.