Власник газети "Жеч Посполіта" вибачився за вигадку про тротил

Власник польської газети "Жеч Посполіта" Ґжеґож Гайдарович вибачився перед читачами за публікацію про нібито виявлену на уламках літака Леха Качинського слідів вибухівки.

Про це повідомляє УНІАН.

У заяві власника йдеться, що спеціально проведене розслідування довело, що при підготовці публікації не були дотримані журналістські стандарти,

"Як видавець я завжди відділяю редакцію від бізнесу, але те, що я не знав, як виглядають лаштунки підготовки матеріалу, не звільняє мене від відповідальності за тексти, які з’являються у газеті", - написав Гайдарович.

"Журналісти, пов'язані з публікацією, не мали підстав для того, аби стверджувати, що на уламках Ту-154 знайдено сліди тротилу та нітрогліцерину", - йдеться у заяві наглядової ради компанії Presspublica, якою володіє Гайдарович.

Керівництво компанії-видавця відзначило, що автор статті Цезарій Гмиз, який працював у газеті з 2007 року, не надав документальних доказів.

Відповідальність за публікацію матеріалу видавець, крім головного редактора газети Томаша Врублевського, який очолював її з кінця жовтня 2011 року, поклав також на голову відділу польських новин Маріуша Станішкевича та заступника головного редактора Бартоша Марчука. Їх усіх звільнено.

Як відомо, раніше Rzeczpospolita написала про виявлення польськими експертами на уламках Ту-154 у Смоленську та на місці катастрофи урядового літака слідів вибухівки.

Військова прокуратура, яка розслідує причини трагедії, офіційно спростувала інформацію газети, а голова польського уряду Дональд Туск звинуватив брата Качинського у тому, що той своїми заявами про Смоленську катастрофу "нищить Польщу".

Як відомо, у травні 2012 роки представники польської парламентської слідчої комісії заявили, що причиною авіакатастрофи літака Качинського стали два вибухи на борту. Про це нібито свідчила велика кількість уламків літака і їхнє розташування після катастрофи.

"Жеч Посполіта" - одна з найбільших польських щоденних газет з середнім накладом 160 тисяч. Її вважають головною альтернативою соціально-ліберальній "Ґазеті Виборчій". Має консервативний напрямок, але формально не підтримує жодну з польських партій.

Літак польського президента Лєха Качинського Ту-154 розбився під Смоленськом вранці 10 квітня 2010 року. Повідомлялося, що під час посадки в умовах сильного туману він зачепився за верхівки дерев і впав. На борту перебувало 96 осіб - 88 пасажирів і вісім членів екіпажу. Ніхто не вижив.

Повністю перебіг подій щодо розслідування катастрофи 2010 року читайте за темою "Трагедія під Смоленськом"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.