На Одещині перепоховали воїнів Червоної армії. ФОТО

На меморіалі Слави в селі Іллінка Біляївського району Одеської області урочисто перепоховали сімох червоноармійців, знайдених у цій місцевості. Встановити їхні імена неможливо, оскільки попереднє поховання сплюндровано "чорними археологами".

Церемонія відбулася в рамках виконання бюджетної програми Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни і політичних репресій, повідомляє прес-служба ВГО "Союз "Народна пам'ять".

"Сьогодні ми стали свідками перепоховання бійців Червоної Армії і разом з тим – відданої нашим захисникам шани і памяті, - зазначив  заступник голови ОДА Дмитро Волошенков. - Присутність на церемонії учнів Іллінської школи говорить про правильний підхід до виховання молоді та продовження наших традицій".

 

Знайдені бійці Червоної Армії, ймовірно, загинули під час оборони Одеси від нацистів у 1941-му. Оборонна операція військ Окремої Приморської армії та Чорноморського флоту  тривала 72 дні. Радянські війська, що обороняли місто, стримували значні сили німецько-румунських військ, завдавши їм значних втрат.

Костусєв привітав одеситів плакатами з румунськими окупантами. ФОТО

Оборона міста давала можливість Чорноморському флоту впродовж другої половини 1941 року контролювати всю акваторію Чорного моря.

Місцеві жителі розповіли, що радянські бійці були знайдені ще наприкінці 1990-х років так званими "чорними копачами” під час несанкціонованих земляних робіт у лісосмузі. Останки перепоховали у стихійні могили, які ніяк не позначили.  

Всі фото: ВГО "Союз "Народна пам'ять"

На жаль, встановити особи знайдених солдатів неможливо. Особисті речі та інші предмети, які могли б вказати на особи загиблих, очевидно, були вкрадені мародерами.

Під час ексгумації поруч з останками були знайдені лише стріляні гільзи набоїв до радянської гвинтівки Мосіна, а також – залишки протигазу та зіпсована іржею сірничниця.

"Це перше з трьох запланованих на найближчий час в Одеській області поховань радянських солдатів, що відбувається за рахунок бюджетної програми пошуку та перепоховання воїнів, - повідомив Олег Захаров, представник ТОВ "Спеціалізована установа "Військові меморіали", що виступало генеральним підрядником робіт. 

За словами Захарова, роботу з пошуку солдатів, перепоховань, впорядкування місць поховань підтримує Міністерство регіонального розвитку.

"Приємно, що керівництво області йде назустріч у питаннях увічнення та збереження пам’яті про загиблих, - зазначив відповідальний секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни і політичних репресій Ярослав Жилкін. - Одеська область є одним із центрів пошукового руху та воєнно-історичної роботи в Україні".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.