Спецпроект

Тетріс визнали сучасним мистецтвом

Музей сучасного мистецтва в Нью-Йорку придбав 14 відеоігор, серед яких Tetris, The Sims, Pac-Man і інші, назвавши їх мистецтвом і блискучими зразками інтерактивного дизайну.

Про це пише "Івона".

Ігри стали частиною нової колекції відділу архітектури та дизайну. У березні 2013 року відкриється присвячена їм виставка.

У першу частину колекції увійшли Pac-Man (1980), Tetris (1984), Another World (1991), Myst (1993), SimCity 2000 (1994), Vib-Ribbon (1999), The Sims (2000), Katamari Damacy ( 2004), EVE Online (2003), Dwarf Fortress (2006), Portal (2007), flOw (2006), Passage (2008) і Canabalt (2009).

Всього музей планує зібрати близько сорока найменувань. Передбачається, що до колекції додадуться такі ігри, як Spacewar! (1962), Super Mario Bros. (1985), Grim Fandango (1998) і Minecraft (2011).

Як зазначила куратор відділу Паола Антонеллі, вибрані відеоігри, безумовно, є мистецтвом і блискучими зразками інтерактивного дизайну. За її словами, відбір ігор проводиться за основними критеріями, якими фахівці керуються при створенні багатьох колекцій. Вони враховують історичну та культурну цінність об'єкта, естетичну складову, функціональний пристрій, інноваційні технології. 

Для того, щоб скласти список з 40 відеоігор і придбати їх, музей працював з експертами з різних областей, наприклад юристами, істориками та арт-критиками.

Найближчим часом в США пройдуть виставки, присвячені іграм, ще в двох музеях - в Museum of the Moving Image і Smithsonian American Art Museum.

Нагадаємо, що в травні 2011 року Національний фонд підтримки мистецтв офіційно визнав відеоігри видом мистецтва.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.