Спецпроект

Пітер Грінуей виступить на відкритті Музею екранної культури в Москві

Режисер Пітер Грінуей, який в числі іншого займається виставковими проектами та оновленням московського Музею Булгакова, виступить в п'ятницю з лекцією "Репродукції тепер краще оригіналу" на відкритті Музею екранної культури "МедіаАртЛаб" в "Манежі".

Про це пишуть РИА-новости.

Цокольне приміщення оновленого "​​Манежу" зайняли цілих три нових музеї - першим в середині листопада запрацював проект "Книга художника / Livre d'Artiste", а тепер разом відкрилися Музей дизайну і Музей екранної культури.

Основою останнього став існуючий більше 12 років центр "МедіаАртЛаб", який проводив численні виставки відеоарту, в тому числі в рамках ММКФ, і симпозіум "Про & Контра". Власного експозиційного приміщення у нього не було. Наприклад, кілька останніх виставкових проектів проходили в Московському музеї сучасного мистецтва і Фонді культури "Катерина", тепер же в "Манежі" пообіцяли показувати близько шести проектів на рік.

Зараз в експозиції "Відео-діри: I do not know what it is I am" можна побачити відео ключових майстрів відеоарту з 1970-х до нинішніх років, в тому числі "Місто ангелів" Марини Абрамович і Улай і "Я не знаю, що таке я є "Білла Віоли.

І, головне, в "Медіатеці" буде відкритий доступ до найбільшого архіву по медіамистецтву, який збирався з початку діяльності центру.
Зараз в цьому просторі працюють кілька галерей. У "Галереї почуттів", наприклад, зручно влаштувавшись на подушках, можна подивитися підбірку робіт кращих фестивалів медіамистецтва, в тому числі іспанського LOOP Festival, голландського "​​Імпакт" і російського "​​Зараз & Потім".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.