УПЦ МП вшановує християн, постраждалих від сталінізму

В Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику відкрилася виставка “1937 рік: Голгофа Церкви. До 75-річчя подвигу християн, що постраждали під час “Великого терору”.

Про це повідомляє "Укрінформ" із посиланням на організаторів виставки – музей “Православна Україна” Української Православної Церкви і Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник.

"Пам'ятна виставка створена на основі архівних матеріалів, особистих справ представників репресованого духовенства Києво-Печерської лаври, унікальних фотографій вітчизняних новомучеників: київського митрополита Костянтина (Дьякова), одеського митрополита Анатолія (Грисюка), харківського архієпископа Олександра (Петровського), полтавського архієпископа Феофана (Бистрова), Онуфрія (Гагалюка), священносповідника Олексія Глаголєва та ін. Відвідувачі матимуть нагоду ознайомитися з експонатами зі збірок Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника і Музею "Православна Україна" УПЦ", - зазначається в повідомленні.

Відкриття виставки приурочене до Дня пам'яті жертв голодоморів.

"Починаючи з 1929 p., Україна зазнала три хвилі репресій, найбільшу з них – у 1937–1938 рр., - йдеться у повідомленні. - 1937 року в Україні було заарештовано 159,5 тисячі осіб, з них розстріляно 16,5 тисячі".

Власне, Церква як складова суспільства та її представники стали також жертвами сталінського червоного терору.

1932 р. був підписаний декрет, в якому проголошувалося: “До 1 травня 1937 року ім’я Боже має бути забутим на території країни”. Він поклав початок “безбожній п’ятирічці”, в результаті “виконання і перевиконання” якої було заарештовано 40 архієреїв, закрито і знищено 95% храмів.

20 років тому, в 1992 р., відбулася перша канонізація новомучеників і сповідників ХХ століття, які постраждали за віру Христову.

Виставка відбувається з благословення Блаженнішого Володимира, митрополита Київського і всієї України.

Читайте також на цю тему: "Київ новомучеників. Як убивали священників УПЦ"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.