Спецпроект

Дніпропетровський музей отримав унікальну мапу

Колекція Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. Яворницького поповнилася стародавньою мапою XVII ст.

Про це пише Експрес.

Директор музею Надія Капустіна вважає, що мапа є унікальним джерелом інформації, що сягає часів запорізького козацтва.

"Мап цього періоду збереглося мало, тим цінніша вона для історії нашого краю - на ній видно 13 порогів і притоки Дніпра, наприклад, Самара", -- говорить директор.

У фондах музею нині зберігається 265 різних карт і креслень періоду XVIII - ХХ століть, які дають яскраве уявлення про природу Придніпров'я, історії землеволодіння і економіки, а також місцеву топоніміку.

Нова мапа - найстаріша, вона має латинську назву "Taurika Chersonesus" і колись входила до німецького атласу "Geographiae universellis" -- "Загальна географія". Атлас був надрукований у Нюрнберзі в 1681 році видавцем Йоганном Хоффманном, а його упорядник - відомий французький картограф П'єр Дюваль.

Про останнього відомо, що народився він у Абвіле, жив і працював у Парижі. У 1650 р. отримав титул Королівського географа. Найбільшою працею П. Дюваля вважається збірний атлас "Cartes geographiques methodiquement ...", зібраний із мап відомих голландських і французьких картографів XVII століття і невеликої кількості карт самого П. Дюваля.

У 1661 р. побачило світ видання "La geographie universelle..." (Париж, 1661) з мапами країн Європи, яке перевидавався багато разів аж до 1712 р. Однією з робіт, що колись входили в цей атлас, і є згадана мапа - виконана вона в техніці "Мідер" з ручним розфарбуванням.

Мапу подарував один із друзів музею -- дніпропетровський підприємець Дмитро Піркл. Протягом п'яти років він передав музею ім. Д.Яворницького понад 200 цінних історичних пам'яток, які органічно влилися в музейне зібрання.

Д. Піркл передавав цінні експонати не тільки дніпропетровським музейникам, але й Львівському історичному музею, Музею Івана Гончара в Києві, Українському музеєві в Нью-Йорку, а також Чигиринському національному заповіднику, наприклад, 7 срібних медалей, присвячених гетьманам України.

Назагал, розповідають співробітники Дніпропетровського історичного музею, підприємець витратив на поповнення музейних колекцій понад 120 тис. гривень.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.