Комуністи розгромили виставку "Народна війна". ВІДЕО, ФОТО

Під час презентації виставки "Народна війна", присвяченої історії українських визвольних змагань у 1917-32 рр., активісти КПУ в місті Приморськ (Запорізька область), демонтували виставку за допомогою ножа і викрали експозиційні плакати.

Про це повідомляє київський "Меморіал".

Виставка "Народна війна", яка розповідає про повстання українців проти радянської влади в період між світовими війнами, була розгорнута у вестибюлі другого поверху учбового корпусу Ногайського коледжу Таврійського державного агротехнологічного університету.

Експозиція зареєстрована Міністерством освіти України і отримала позитивну рецензію Національної академії наук.

Дозвіл на проведення виставки дав директор, а встановити її допомогли студенти коледжу. До візиту в Приморськ експозиція була розгорнута у Дніпродзержинську, а до того - ще у 26 вузах країни.

За словами оріганізатора виставки, засновника Музею радянської окупації Романа Круцика, в день відкриття виставки у Приморську до кабінету директора коледжу з'явилися 5-7 чоловік - представників місцевого осередку Комуністичної партії.

Фото: "Меморіал"

"Поводили себе вони агресивно як до директора, так і до викладачів та вимагали відміни презентації експозиції, - йдеться у заяві "Меморіалу". - Коли ми спробували пояснити, що вони своїми претензіями втручаються в учбовий процес, то один з комуністів в однострої радянського полковника обізвав Круцика вандалом.

Поки точилась дискусія в кабінеті директора, у вестибюлі двоє молодих комуністів обривали плакати експозиції.

"Як виявилось, це були син колишнього секретаря райкому партії на прізвище Тиховод та комуніст Морозов, - зазначив Круцик. - Після хуліганського демонтажу розгорнутої експозиції вищезазначені комуністи вкрали сім плакатів і втекли".

Після проведення круглого столу з викладачами коледжу представники "Меморіалу" зібрали залишки експозиції та в районному відділку міліції м.Приморськ подали заяву про хуліганські дії комуністів.

Презентацію виставки та екскурсії для студентів було зірвано. Однак організатори виставки прочитали лекцію для викладачів і роздали їм матеріали експозиції в електронному вигляді.

Дивіться також на цю тему:

Виставку "Народна війна" виклали в інтернет. ФОТО

"Народна війна" - експонати з виставки. ФОТО

З Музеєм радянської окупації борються... анонімками

"Ще в 1930-му проти радянської влади повстали мільйон українців"

Празник у Легедзиному. 90 років бою черкаських селян проти комуни

Комуніст Скрипник про стосунки українських селян і робітників

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.